Рух за утворення самостійних православних українських парафій у Північній Америці виникає в Канаді. Його рушійною силою стали греко-католики, що емігрували з українських земель, які входили до складу Австро-Угорщини. Парафіяни УГКЦ усвідомили потребу і спроможність будувати своє життя на вільних, демократичних засадах, в тім числі і церковне. 18-19 липня 1918 р. громада вірян провела у місті Саскатуні «довірочні збори», де проголосила перехід до православ’я, викликаний небажанням унійної ієрархії рахуватися з національними інтересами. Головною резолюцією була: «Заложити Українську Греко-православну церков в Канаді». Прийняли статут УГПЦ в Канаді. Провідна роль у керівництві церквою віддавалася локальним православним братствам. Для закордонних вірян-українців засади національної окремішності стояли вище канонічності та міжцерковного визнання.
Уже з 1919 р. фіксуємо проникнення православного братського руху на терени США та перші контакти вірян УГПЦ Канади з духовенством США. Невдовзі архіпастирське покровительство над УГПЦ Канади було знайдене в особі митрополита Германоса (Шихаді), який очолював паству православних сирійських емігрантів.
церква св. Михаїла в Гардентоні, Манітоба
У ході другого собору УГПЦ К у Вінніпезі у 1919 р. з ініціативи українських священників США були ухвалені дві важливі резолюції: №4 – «прийняти в лоно… укр. греко-православні парохії зі Злучених Держав, з їх священниками, які бажають сеї злуки», а також №5 – «Українські православні парафії у Канаді та США вважають себе невід’ємною частиною церкви в Україні та будуть прагнути воз’єднання з нею після здобуття автокефалії». Митрополит Германос іменував церкву «УГПЦ в Канаді та Злучених Державах». З цього моменту під його омофором фактично існують дві окремі юрисдикції – УПЦ в США та УГПЦ в Канаді. Відбуваються перші собори вірян УПЦ в США (у 1920 та 1922 рр.). Українські православні парафії отримали довгоочікувану національну культурну санацію й утвердилися свідомими українськими осередками.
З появою на церковно-релігійній арені УАПЦ в 1921 р. українська православна громадськість США, як і заповідав Вінніпезький собор 1919 р., зав’язує зносини з церквою митрополита В. Липківського. В період 1922 – 1923 рр. провід УПЦ в США утверджується в думці про залучення на власну кафедру одного з ієрархів УАПЦ, розглядаючи можливі пропозиції останньої.
Про претендента Іоана (Теодоровича) українська громадськість Америки довідалася навесні 1923 р., а 21-22 травня 1924 р. на соборі в Йорктауні, штат Вірджинія, офіційно визнала його.Митрополит Германос склав повноваження, позаяк соборна висвята Іоана (Теодоровича) 1921 р. не суперечила його уявленням про канонічність.
З цим УПЦ в США входить у нову епоху, стаючи автономною частиною УАПЦ Липківського. Іоан (Теодорович) у перші дні архіпастирства доклав зусиль до інституціоналізації УПЦ в США як окремої церкви. Внаслідок низки нарад і соборів із УГПЦ К виокремилася Архієпархія УПЦ в США. Вільно володіючи англійською мовою й розуміючи потреби української діаспори, архієрей дбає про перетворення парафій у духовно-культурні осередки. У лоні УПЦ в США засновуються нові братства й сестринства.
Православні українці Америки тісно контактують із УАПЦ (Липківського), зокрема в питаннях кадрової та фінансової підтримки. Матеріальна допомога українських емігрантів стала важливою опорою у найскрутніші моменти життя УАПЦ (Липківського), що побіжно зазначав і сам митрополит. Були наміри відправити на пастирське служіння до Америки духовенство з України.
На початку 1930-х років УПЦ в США увійшла в період кризи, позаяк спілкування її з материнською церквою УАПЦ (Липківського) практично обірвалося через ліквідацію останньої тоталітарною радянською владою. Іоан (Теодорович) лишився єдиним дієздатним архієреєм УПЦ в США та УАПЦ водночас. У ситуації, що склалася, предстоятель вів непросту дипломатичну гру за міжнародне визнання своєї церкви, маневруючи при цьому поміж керівними соборноправними колами, що почасти намагалися обмежити архієрейські повноваження. Кілька письмових звернень Теодоровича до Вселенського патріарха, зокрема й лист від 12 квітня 1928 р., були проігноровані – Константинопольський престол не бажав вести мову із представником церкви «самосвятів».
Православний рух у Сполучених Штатах не був єдиним. Не всі православні українці стали членами саме УПЦ в США й погоджувалися з її проводом та неканонічною висвятою предстоятеля, архієпископа Іоана (Теодоровича). У 1928-1929 роках формується нова, так звана Українська православна церква в Америці. У 1936 р. Константинопольський патріарх визнає УПЦ в Америці та включає її до Федерації православних церков у США під свій омофор. Поступкою Вселенському престолу стало зобов’язання правити службу англійською, а не українською, як звершувала УПЦ в США. УПЦ в Америці – перша українська церква в США й Українська церква взагалі, котру офіційно визнав Вселенський престол.
У 1942 р. на теренах окупованої гітлерівськими військами України утворюється нова Українська автокефальна православна церква з канонічним єпископатом. Протев Україні новій церкві діяти судилося недовго. Уже 1944 р. ієрархи УАПЦ емігрують до Німеччини. Вони розуміють необхідність налагодження відносин із УАПЦ (Липківського) за кордоном в особі архієпископа Теодоровича та з українськими православними вірянами в цілому, тож ієрархи у 1945-46 рр. започатковують листування.Так, у письмовий діалог з архієпископом Іоаном вступають спочатку єпископ Платон (Артемюк), а згодом – предстоятель УАПЦ Полікарп (Сікорський). Ієрархи двох церков листуються з приводу об’єднання українських православних юрисдикцій на еміграції. Обговорення оберталося головним чином довкола проблеми утворення єдиної церкви та особи, котра її очолить.
Необхідною умовою Іоана (Теодоровича) щодо включення ієрархії УАПЦ до складу УПЦ в США було так зване «приречення» – своєрідна клятва на вірність українському соборноправному рухові та визнання його як предстоятеля УПЦ в США. Митрополит Полікарп (Сікорський), не вступаючи у конфронтацію із Іоаном (Теодоровичем), ділився думкою: «Коли би Бог судив нам переїхати до Америки, то всякі «приречення» з боку єпископів УАПЦ, на мій погляд, то зайва річ». Від 1946 року починається своєрідний другий етап пошуку «Константинопольського визнання». Архієпископ Іоан (Теодорович) потверджує, що додаткові «приречення» справді зайві, а факт наявності двох українських церков треба якнайшвидше подолати. У листі Теодорович презентує ідею своєї висвяти на митрополита ієрархією УАПЦ в Європі, що врешті-решт стало би кроком до канонічної легітимації ієрархії УПЦ в США.
Одним із перших переїхав у Сполучені Штати єпископ УАПЦ (Сікорського) Мстислав (Скрипник). Надзвичайний собор у Вінніпезі УГПЦ в К від 12-13 листопада 1947 р. запросив його очолити Канадську церкву. З 1948 р. Мстислав – її предстоятель. Плекаючи масштабні плани, єпископ переїжджає до США і приєднується до визнаної Константинополем УПЦ в Америці, що її очолював Богдан (Шпилька), фактично не знімаючи з себе титулу предстоятеля УГПЦ в Канаді.
Наслідком листування Мстислава (Скрипника) та Іоана (Теодоровича) стала згода останнього на канонічне висвячення, що відбулося 27 серпня 1949 р. Цей акт у контексті творення єдиної української церкви мав виняткове значення. Висвята ще більше зблизила УАПЦ в США та УАПЦ в Європі, до того ж, внаслідок подвійної юрисдикції єпископа Мстислава, що висвячував Теодоровича, ставала фактично канонічною в очах ієрархії УПЦ в Америці Богдана (Шпильки) та Константинопольської церкви. Отож, питання легітимності особи архієпископа УПЦ в США відпало, й на порядку денному постало завдання остаточного об’єднання всіх українських православних юрисдикцій в Америці та світі. Архієпископа Теодоровича возвели в сан митрополита.
Менш ніж через рік, у 1950-му, в історії УПЦ в США сталася знакова подія – об’єднавчий собор. Його головними ініціаторами були предстоятель УПЦ в США Іоан (Теодорович) та єпископ УАПЦ Мстислав (Скрипник) На цьому соборі Мстислав представляв дві ієрархії– УАПЦ в Європі та УПЦ в Америці. Попередньо навесні та влітку єпископи провели окремі наради у соборі св. Володимира у Нью-Йорку, де пояснили вірянам життєву потребу об’єднати церкви під єдиним омофором. Об’єднавчий собор відбувся 13 жовтня 1950 р., в переддень свята Покрови. Противниками лінії, що її вів Іоан (Теодорович), була частина вірян УПЦ в Америці, котрі бачили предстоятелем єдиної церкви єпископа Богдана (Шпильку). Вони лишилися зі своїм єпископом поза об’єднанням. Питома більшість парафій УПЦ в Америці об’єдналася з УПЦ в США, підписавши Акт Об’єднання.
Данило Бесарабов, студент освітньої програми «Американістика та європейські студії» КНУ імені Тараса Шевченка
