Однією з найяскравіших, найоригінальніших і найзагадковіших постатей українців в історії Османської імперії є Михайло Чайковський, відомий також як Мехмед Садик. Його багатогранна, неординарна особистість та нетиповий життєвий шлях, сповнений крутих поворотів, злетів і падінь, поза сумнівом, вартий уваги сучасних українців. І навіть – екранізації.
Народився Михайло Станіславович Чайковський 29 вересня 1804 року в селі Гальчинець Волинської губернії (нині – Гальчин Бердичівського району Житомирської обл.) у родині шляхетського походження. Батько, Станіслав Чайковський, був шляхтичем з Волині, а мати – правнучкою Івана Брюховецького, Гетьмана Війська Запорозького, очільника козацької держави на Лівобережжі (1663–1668).
Навчався наш герой у Бердичівському ліцеї – одному з найкращих навчальних закладів російської імперії, – де вивчав військове мистецтво, іноземні мови, географію, фізику й поезію. Цікаво, що одним з його викладачів був сам Петро Гулак-Артемовський. А продовживши навчання у Варшавському університеті, він познайомився з видатними польськими поетами Адамом Міцкевичем та Юліушем Словацьким.
Коли у 1831 році розпочалося Польське повстання проти російського правління, розпустивши своїх кріпаків та зібравши з них козацькі загони, Михайло Чайковський теж вступив у бій. Ці події він детально описав у своїх мемуарах.
Як відомо, повстання було придушене, і Чайковському як його учаснику довелося переїхати до Франції, подалі від російського царату. У Парижі його теж чекали важливі знайомства, зокрема із некоронованим королем Польщі Адамом Чарторийським, який розгледів у Михайлові нестримного борця за права поляків проти російської влади, тож взяв його під свою опіку. Чайковський же в цей час виявляє свій письменницький талант: працює журналістом у французьких виданнях і публікує польською свої повісті про Козаччину «Вернигора», «Козацькі повісті», «Гетьман України» та ін., які здобули популярність і були перекладені іншими мовами.
Як відомо, повстання було придушене, і Чайковському як його учаснику довелося переїхати до Франції, подалі від російського царату. У Парижі його теж чекали важливі знайомства, зокрема із некоронованим королем Польщі Адамом Чарторийським, який розгледів у Михайлові нестримного борця за права поляків проти російської влади, тож взяв його під свою опіку. Чайковський же в цей час виявляє свій письменницький талант: працює журналістом у французьких виданнях і публікує польською свої повісті про Козаччину «Вернигора», «Козацькі повісті», «Гетьман України» та ін., які здобули популярність і були перекладені іншими мовами. Перебуваючи під опікою Чарторийського і з його волі Михайло став членом шпигунської мережі «Східне агентство» і був направлений на завдання до найгарячішого регіону Європи того часу, на Балкани, які перебувають під владою Османської імперії і де вирують національно-визвольні рухи, підтримувані різними країнами. Там він стає одним з ініціаторів перевороту у Сербії, внаслідок якого тут ослаблюється вплив російської влади. Дослідники біографії нашого героя стверджують, що в 1845 р. він також намагався підняти постання проти царату і в Україні. Далі Чайковський прямує до Стамбулу, де, заручившись підтримкою османського султана, допомагає польським емігрантам.
Так починається нова сторінка біографії Михайла Чайковського, тепер вже – Мехмеда Садика, адже він стає на службу османів і навіть змінює віру. Так, в його архіві зберігся лист до муфтія Аріфа Хікмета-Бейефенді, у якому він просить про наставлення на путь праведний та отримання нового мусульманського імені Мехмед Садик, що означало «вірний». Тепер його діяльність спрямована на військове протистояння Російській імперії на боці і в складі османського війська. Почалася Східна (Кримська) війна 1853–1856 рр.
Мехмед Садик добився дозволу султана на створення козацьких загонів, так званих «казак-алаї», до яких, окрім українців, входили некрасовці-липовани, поляки, болгари, боснійці, румуни, угорці та євреї. Прикметно, що він сам розробив однострої і забезпечив кінноту арабськими скакунами. 23 січня 1854 року османські козаки склали присягу султану, який видав їм символічне знамено Запорізької Січі, а Садик Мехмед-паша отримав титул кошового отамана та прізвисько «отаман Чайка». Козаки отамана Чайки одразу стали до бою, зокрема билися під Сілістрією та брали участь у взятті Бухареста.
В цей період поряд із Чайковським був його товариш зі студентських часів відомий польській поет Адам Міцкевич, який приїхав до Стамбула, щоб організувати Польський та Єврейський легіони для боротьби з Росією. Власне, там, у Стамбулі, в листопаді 1855 р. він і помер – у домі Михайла Чайковського.
За кілька років по закінченні війни Садик Мехмед-паша отримав від нового султана титул бейлербея Румелії, який був першим за статусом намісником провінції в Османській імперії, що підпорядковувався тільки султанові, поєднуючи цивільну та військову владу. Вочевидь, попереду його чекала блискуча кар’єра, однак у боротьбі за престол він підтримав супротивників султана і програв.
Садик Мехмед-паша знову мусить емігрувати, аби врятуватися. Цього разу він звертається до російського посла та просить про помилування царем і дозвіл повернутися до України. Цар його помилував, і в 1873 р. Михайло Чайковський (тепер вже знову православний) замешкав у с.Бірки на Чернігівщині, де і прожив решту життя. Обірвалося воно так само драматично, як і складалося: 82-річний М.Чайковський сам вкоротив собі віку через особисту трагедію.
По його смерті старший син Адам, який був генералом у гвардії російського імператора (цікаво, що другий син нашого героя, Владислав, дослужився до генеральської посади в Османській імперії) отримав доступ до архіву і почав популяризувати біографію свого батька. Деякі документи він передав для друку в Краків. Згодом частина цих документів потрапила до рук Михайла Грушевського. А донька Кароліна під псевдонімом «Ванда» видала у Франції «Анекдотичні спогади про Туреччину (1820–1870 рр.)» свого батька про правління султанів Абдула-Меджида і Абдула-Азіза. Турки тривалий час гадали, хто є автором цих кумедних історій: османські генерали чи султанські слуги – настільки точними були оповіді. Правду дізналися вже у ХХ столітті.
Водночас в біографії їх автора ще лишається багато загадок та цікавинок. Одне достеменно точно: Михайло Чайковський або Мехмед Садик-паша однозначно був багатогранною особистістю, в якій поєдналися, здавалося б, протилежні сторони – вправний військовик, письменник, дипломат та революціонер.
Тетяна Слівна, студентка освітньої програми «Сходознавство» КНУ імені Тараса Шевченка
