У 20 років поїхати до Парижа, щоб навчитись акторської майстерності. Стати моделлю, а потім кинути це і наодинці поїхати в мандри. Виглядає як шалена мрія навіть для сьогодення. А для Софії Яблонської, яка жила в минулому столітті, це стало реальністю.
Вона народилися 15 травня 1907 року в селі Германів на Галичині у родині священника й лікаря. Під час Першої світової війни сім’я переїхала до Росії, адже батько був затятим москвофілом. Повернувшись на Львівщину в 1921 році, дівчина навчається шиттю й відвідує курси акторського мистецтва. Згодом, у 1926 починає керувати двома кінотеатрами в Тернополі. Натхненна розповідями художника Романа Турина, вона їде до Франції на науку. Там Софія хотіла стати акторкою, проте не склалось, тому опановує зйомку документального кіно. Та вже в 1928 році вирушає у першу масштабну мандрівку на північ Африки.
С.Яблонської «Чар Марока» (1932)
Упродовж чотирьох місяців Софія Яблонська подорожує Африкою, зокрема відвідує Марокко. Там вона робить нечувані речі для звичайних туристів, та ще й жінки-іноземки. Так, одного разу дівчина відвідує гарем, куди суворо заборонено заходити європейцям. У подарунок їй пропонують 11-річну дівчинку, але Яблонська відмовляється. Далі Софія їде до Сахари та мало не потрапляє в полон до тубільців, яких не контролює Франція.
«Пароплав відпливає від берегу.
В руках два букети з мімози, диких лілій і квіту з помаранч.
На березі стоїть Каід Кадур бель Лябрі, його вибранка Фатма у рожевому одязі з заслоненим обличчям та Рене.
А за ними пальми, сонце, Мароко і ціла Африка.
Прощайте! Прощай Мароко, золота безжурна земле! Широка, запашна країно!
Ах, який теплий, незабутній куток ти вигріла у моєму серці», – пише мандрівниця про завершення своїх африканських пригод у книжці «Чар Марока», котра виходить друком у Парижі у 1932 році.
На початку 30-х років XX століття Софія Яблонська підписує договір із фірмою «Опторг-Юнан-Фу» про знімання документальних кадрів і вирушає у навколосвітню подорож. Під час цієї мандрівки у 1932–1934 рр. вона відвідує екзотичні країни Далекого Сходу, французький Індокитай, острови Ява, Балі, Таїті, Австралію, Нову Зеландію, зрештою Канаду і США.
Мало хто вірив в успіх цієї поїздки, адже мешканці Сходу свято вірили у те, що камера забирає душу, годі й казати про апарат, за яким стоїть біла людина. Та для Софії Яблонської не було нічого неможливого. Заради того, щоб зробити бодай кілька світлин, вона могла вичікувати на найкращий момент, сидячи під палючим сонцем упродовж дня. У Китаї винахідлива фотографиня орендує приміщення нібито для продажу автомобілів, та облаштовує там приховану камеру, щоб таємно робити знімки китайців, які проходять вулицею повз крамницю.
Протягом подорожі східними краями Яблонська пише нариси і надсилає їх зі своїми світлинами до кількох галицьких часописів. І так їхні читачі майже в режимі реального часу дізнаються про її пригоди. Софія набуває популярності.
Вона не шукає легких шляхів і не хоче бути такою, як усі європейські туристи, тому вирішує подорожувати «по-китайськи». Софія ночує в заїздах, де є подвір’я, загорода для коней і велика спільна кімната з широкими лавками під стінами для погоничів. У таких приміщеннях повно павутиння і сажі від вогнища, стоїть сморід і достолиха бліх і вошей, до яких мандрівниця так і не змогла звикнути. «Але, вирішивши подорожувати без «витребеньків», у моїй наївній погороді до цього роду вигід, взяла із собою тільки кілька коців, що мали заступити мені ліжко та постіль. Вже по тій першій ночі я зрозуміла свою помилку. Похідне ліжко! Його можна розставити будь-де, посередині хати, а вложивши його чотири ноги у глечики з водою, можна спокійно спати на нього, далеко від усіх блощиць, комарів, бліх та інших «кровопийців», – зазначає вона у статті «У китайському заїзді».
Пернувшись з поїздки до Лю-Фенґ, Софія змушена полікувати тіло, покусане комахами, а також пакує із собою похідне ліжко й робить запаси їжі. До речі, її раціон складався переважно «з городини та шматка м’яса або риби», замість хліба був рис. Якось Яблонська зайшла перекусити до одного із заїздів, але китайські «галушки» їй не смакували. На ночівлю Софія зупинялася не тільки в заїздах, але й в паґодах. «Там завжди знайдеться куток, де примостять на ніч «побожного подорожника». Щоби переконати буддійських бонзів (рід монахів) про мою побожність, я зараз на порозі жертвую «богам» кілька юнанських доларів. (Вартість 10 доларів = 4 зол.)», – розповідала згодом мандрівниця. Яблонська знайомиться з літнім китайцем, щоб вивідати секрети східної душі, але натомість отримує опіумну залежність і шахи, набиті наркотичною речовиною, у подарунок від старого. Про цю шалену пригоду вона написала у книжці «З країни рижу та опію». Усі свої твори Софія пише без зверхності, її тексти людиноцентричні й позбавлені імперіалістичних європейських поглядів.
Під час своєї великої мандрівки Софія встигає сходити на полювання на тигра в Лаосі, відвідати імператорське весілля в Аннамі (сучасному В’єтнамі), захворіти на малярію, ба навіть у тамтешніх горах її кусає гадюка.
Після навколосвітньої подорожі Яблонська востаннє відвідує рідну Галичину, де бачиться зі своїми прихильниками – завдяки її публікаціям їх було чимало. Далі деякий час живе в Парижі, виходить заміж за француза Жана Удена та оселяється з ним у Південно-Східній Азії. Там у них народжується троє синів.
Зворушливо, як мандрівниця на чужині зберігала в своєму серці любов до рідного краю. Біля власного дому Софія дбайливо вирощувала мальви, які нагадували їй про Україну. Також усюди із собою возила ляльку-мотанку, котру їй подарували під час останнього візиту до Львова.
Через кільканадцять років життя в Азії сім’я переїздить до Франції. У середині 1950-х помирає чоловік Яблонської й вона залишає Париж і перебирається на Нуармутьє, острів біля атлантичного узбережжя Франції. Вона не стомлюється пробувати щось нове, тому проєктує власний будинок і зводить його на острові. Усе своє життя обдарована українка була в русі. У русі воно й обірвалося. 4 лютого 1971 року Софія везе нову книгу до видавця, але трагічно гине в автокатастрофі.
Як зауважила Лідія Лихач, директорка видавництва «Родовід», в якому у 2018 р. було видано книгу «Теура. Софія Яблонська»: «Мама сказала їй в дитинстві, що вона талановита з усіх боків. І мені здається, що це враження, ці слова мамині Софія взяла своїм головним правилом… і так вона йшла по життю».
Софія Чепик, студентка освітньої програми «Сходознавство» КНУ імені Тараса Шевченка
