Нещодавно у київській галереї "ЦЕХ" відбулася виставка ВОНА. Її авторка – українсько-американська художниця VALYA, яка народилася на Волині, а зараз проживає у Каліфорнії. VALYA – знана у світі мисткиня: окрім України і США, її роботи виставлялися у Австрії, Великобританії, Литві та інших країнах. Останні кілька років вона тісно співпрацює з галереєю "Цех" і періодично презентує там свої проекти. ВОНА – третя виставка художниці у цій галереї.

У центрі виставки – повстяний криваво-червоний рушник на цілу стіну, зшитий із двох однакових частин. Ці частини, з’єднані між собою лляною мотузкою, нагадують структуру молекули ДНК. Інша інсталяція – це сто скульптур архаїчних жінок-богинь із різних куточків світу. Усе разом – це мистецька спроба відновити зв’язок із власними предками та культурою, який, можливо, втратився через різні об’єктивні причини, але живе у нашій генетичній пам’яті.

valya_02VALYA розповідає, що до створення цього арт-проекту її підштовхнули як події в Україні – Революція Гідності та біль і переживання, пов’язані з нею, так і втрати в особистому житті, а саме смерть батьків.

В якийсь момент я зрозуміла, що мені від батьків нічого не залишилося, жодних сімейних реліквій – рушників, вишиванок чи ікон, хоча, звичайно все воно колись мусіло бути у моїх предків. Усе втратилося з плином часу, з війнами та іншими життєвими подіями. У часи Радянського Союзу цікавитися такими речами було не зовсім безпечно, тому мої батьки мені не дуже розповідали про це все. Зараз я розумію, що мушу відновити цей поколіннєвий зв’язок, щоб він далі ішов від мене до моїх дітей,

– розповідає VALYA.

valya_03Українські мистецькі критики назвали цей арт-проект феміністичним, оскільки він змушує переосмислити роль жінки у сучасному суспільстві. Авторка нагадує нам, як трипільці шанували жінку, поклонялися їй як богині. У вже згадуваному рушнику основне зображення можна відчитати двояко – як дерево пам’яті, а також як жінку у трьох іпостасях – дівчинки, матері і богині.

VALYA дуже часто у своїй творчості звертається до трипільських символів і намагається відкрити світові цю надзвичайну культуру, про яку дуже мало знають за межами України:

Недавно у США у мене була перша ретроспективна виставка у Vision Museum y Сан-Дієго. Я виставила плакат з трипільською керамікою і спеціально підготовила короткий текст про трипільську культуру. На зустріч з глядачами прийшло багато людей, але, як виявилося, до того ніхто з них не знав про трипільську культуру. Мені було надзвичайно прикро і боляче, бо ми маємо таке золото в руках і не представляємо його гідно і достойно на світовому рівні. Це така глибока архаїка. Там в’яжеться наше коріння. Ми мусимо його відновити. Це дасть нам наснаги відчувати себе українцями, гордитися нашими предками, історією, культурою.

valya_04Проте відмінності між різним культурним походженням не стають на заваді тому, щоб сприймати той чи інший мистецький продукт. VALYA розповідає, що її глядачі, як в Штатах, так і в Україні – це, насамперед, люди, які цікавляться мистецтвом, уміють його відчувати. Сама ж художниця дуже по-різному почувається у США і в Україні:

Митець тонше відчуває навколишній світ. Такі тонкі метафізичні субстанції як енергія і пам’ять середовища для мене є дуже реальними. Мені здається, що в Америці енергетика є лінійною. Тут немає сплесків. В Америці мені не вистарчає наших розмов на глобальні теми, на теми історії, філософії, не вистарчає дискусій та сперечань. В Україні це спілкування дуже живе, люди енергетично віддаються у таких розмовах. Для мене кожна поїздка в Україну дає мені смакоту спілкування. Кожне нове спілкування приносить нове відкриття. В Америці я за цим дуже сумую.

valya_05Проекти української художниці VALYA бачили у різних країнах та у різних містах, але вона ще ніколи не привозила своїх робіт у Чикаго, хоча розповідає, що дуже хотіла б: valya_01

Чикаго – фантас-тичне місто, дуже живе і має гарні вібрації. Мені дуже сподобалося, що є великий український осередок та гарно працю-ють українські інституції. У Каліфорнії такого немає. Я б навіть спеціально підготувала новий проект для Чикаго, бо люблю працювати з новими просторами. Вони дають нові творчі поштовхи.


Автор статті Мар’яна Соха