VALYA. Мистецтво, що єднає з предками

Нещодавно у київській галереї "ЦЕХ" відбулася виставка ВОНА. Її авторка – українсько-американська художниця VALYA, яка народилася на Волині, а зараз проживає у Каліфорнії. VALYA – знана у світі мисткиня: окрім України і США, її роботи виставлялися у Австрії, Великобританії, Литві та інших країнах. Останні кілька років вона тісно співпрацює з галереєю "Цех" і періодично презентує там свої проекти. ВОНА – третя виставка художниці у цій галереї.

У центрі виставки – повстяний криваво-червоний рушник на цілу стіну, зшитий із двох однакових частин. Ці частини, з’єднані між собою лляною мотузкою, нагадують структуру молекули ДНК. Інша інсталяція – це сто скульптур архаїчних жінок-богинь із різних куточків світу. Усе разом – це мистецька спроба відновити зв’язок із власними предками та культурою, який, можливо, втратився через різні об’єктивні причини, але живе у нашій генетичній пам’яті.

VALYA розповідає, що до створення цього арт-проекту її підштовхнули як події в Україні – Революція Гідності та біль і переживання, пов’язані з нею, так і втрати в особистому житті, а саме смерть батьків.

В якийсь момент я зрозуміла, що мені від батьків нічого не залишилося, жодних сімейних реліквій – рушників, вишиванок чи ікон, хоча, звичайно все воно колись мусіло бути у моїх предків. Усе втратилося з плином часу, з війнами та іншими життєвими подіями. У часи Радянського Союзу цікавитися такими речами було не зовсім безпечно, тому мої батьки мені не дуже розповідали про це все. Зараз я розумію, що мушу відновити цей поколіннєвий зв’язок, щоб він далі ішов від мене до моїх дітей,

– розповідає VALYA.

Українські мистецькі критики назвали цей арт-проект феміністичним, оскільки він змушує переосмислити роль жінки у сучасному суспільстві. Авторка нагадує нам, як трипільці шанували жінку, поклонялися їй як богині. У вже згадуваному рушнику основне зображення можна відчитати двояко – як дерево пам’яті, а також як жінку у трьох іпостасях – дівчинки, матері і богині.

VALYA дуже часто у своїй творчості звертається до трипільських символів і намагається відкрити світові цю надзвичайну культуру, про яку дуже мало знають за межами України:

Недавно у США у мене була перша ретроспективна виставка у Vision Museum y Сан-Дієго. Я виставила плакат з трипільською керамікою і спеціально підготовила короткий текст про трипільську культуру. На зустріч з глядачами прийшло багато людей, але, як виявилося, до того ніхто з них не знав про трипільську культуру. Мені було надзвичайно прикро і боляче, бо ми маємо таке золото в руках і не представляємо його гідно і достойно на світовому рівні. Це така глибока архаїка. Там в’яжеться наше коріння. Ми мусимо його відновити. Це дасть нам наснаги відчувати себе українцями, гордитися нашими предками, історією, культурою.

Проте відмінності між різним культурним походженням не стають на заваді тому, щоб сприймати той чи інший мистецький продукт. VALYA розповідає, що її глядачі, як в Штатах, так і в Україні – це, насамперед, люди, які цікавляться мистецтвом, уміють його відчувати. Сама ж художниця дуже по-різному почувається у США і в Україні:

Митець тонше відчуває навколишній світ. Такі тонкі метафізичні субстанції як енергія і пам’ять середовища для мене є дуже реальними. Мені здається, що в Америці енергетика є лінійною. Тут немає сплесків. В Америці мені не вистарчає наших розмов на глобальні теми, на теми історії, філософії, не вистарчає дискусій та сперечань. В Україні це спілкування дуже живе, люди енергетично віддаються у таких розмовах. Для мене кожна поїздка в Україну дає мені смакоту спілкування. Кожне нове спілкування приносить нове відкриття. В Америці я за цим дуже сумую.

Проекти української художниці VALYA бачили у різних країнах та у різних містах, але вона ще ніколи не привозила своїх робіт у Чикаго, хоча розповідає, що дуже хотіла б: 

Чикаго – фантас-тичне місто, дуже живе і має гарні вібрації. Мені дуже сподобалося, що є великий український осередок та гарно працю-ють українські інституції. У Каліфорнії такого немає. Я б навіть спеціально підготувала новий проект для Чикаго, бо люблю працювати з новими просторами. Вони дають нові творчі поштовхи.

Автор статті Мар’яна Соха