«Народе України! Твоєю силою, волею, словом стала на Землі українській вільна Народня Республіка. Справдилась колишня давня мрія батьків твоїх, – борців за вольности і права трудящих».
Ці рядки з документу, ухваленого в Києві на засіданні Української Центральної Ради понад 100 років тому, 22 (09) січня 1918 року. ІV Універсалом було проголошено незалежність Української Народної Республіки. Саме 22 січня 1918 року вперше у ХХ столітті було проголошено українську незалежність. Тому мають слушність історики, які відзначають, що 24 серпня 1991 року відбулося відновлення державної незалежності України.
Текст ІV Універсалу обговорювався членами УЦР не один день. У результаті дискусій за основу вирішили взяти варіант, підготовлений очільником Центральної Ради Михайлом Грушевським, але з деякими доповненнями. Попри те, що офіційною датою затвердження універсалу вважають 22 (09) січня, насправді він був ухвалений уніч з 24 (11) на 25 (12) січня. Кияни, інформовані пресою та «сарафанним радіо», у той історичний день зібралися навколо приміщення, в якому засідала Центральна Рада, і вітали прийняття документу, який проголошував незалежність держави, вигуками «Слава!».
Проголошення першої незалежності в 1918 році стало важливою подією в історії українського державотворення. Керівництво СРСР, до складу якого незабаром увійшла Україна, доклало зусиль, щоб українці «забули» документ, якої історичної ваги було прийнято 22 січня 1918 року. Однак увесь цей час про це пам’ятали українці у США, Канаді, Німеччині, Англії, Франції, Австралії.
Зарубіжні українці протягом не одного десятиліття святкували 22 січня як День незалежності, Свято державності. У другій половині 1940-х років в епоху ДіПі (англ. displaced person, DP; укр. переміщені особи) в українських школах у таборах переміщених осіб Західної Німеччини, 22 січня був святковим вихідним днем. У журналі обліку щоденного відвідування, як тоді казали «деннику», замість позначок про відвідування лаконічно зазначалося «свято». У цей день влаштовувалися різноманітні святкові заходи, в яких безпосередню участь брали школярі. Вони залишилися в пам’яті тодішніх учнів на довгі роки. Проводячи у 2020 році опитування серед колишніх ДіПі на запитання анкети «Чи відзначали ви в школі важливі у державотворчому сенсі свята та пам’ятні дати?», Валентин Забіяка (1933 р.н.) відповів: «[…] Незалежність, Т. Шевченко», Л.О. (1933 р.н.): «Шевченка, 22-е січня, листопадовий Зрив, Крути і деякі інші», а Л.З.О. (1935 р.н.) до цього переліку додала «Крути».
22 січня в українських храмах у різних країнах Європи й Америки проводилися молебні. Громадсько-політичні діячі влаштовували мітинги, різні академії, на яких виступали з промовами знакові постаті епохи, зокрема й ті, хто брав безпосередню участь в подіях Української революції 1917 – 1921 років, а також сенатори, мери міст. У такий спосіб українці привертали увагу громадськості, західного політикуму до становища колись незалежної України, поневоленої Радянським Союзом. Такі заходи сприяли збереженню національної пам’яті українського народу та його консолідації.
Мер міста Чикаго (США) М.Г. Кеннеллі у своїй промові з нагоди Свята державності у 1955 році відзначив прагнення українського народу до волі й висловив віру, що «в недалекому часі український народ буде святкувати свій День Незалежности як дійсність, а не тільки як спомин про щось втрачене в крутежі комуністичних злочинів». Важливо, що очільник Чикаго у своїй доповіді звернув увагу присутніх не лише на боротьбу українського народу за кордоном, а й на території України, контрольованій радянською владою.
(Центральний державний архів зарубіжної україніки).
У цей святковий день українська діаспора влаштовувала концерти. У них брали участь провідні українські творчі колективи та окремі артисти. Приміром, у 1955 році в Торонто участь у святковому концерті взяли, зокрема, чоловічий хор сурма під диригуванням Юрія Головка, хор «Боян» під керівництвом Галини Голинської.
У 1960-х роках 22 січня у Конгресі США можна було б назвати українським днем. У цей день початок роботи вищого законодавчого органу країни розпочинався молитвою, яку читали українські священники. У ній вони наголошували на тому, що незалежну Україну поглинув Радянський Союз, який з метою упокорення всіх незгодних застосував масові репресії. Як наслідок «колись медом і молоком текуча» Україна тепер «зруйнована, пограбована і закріпощена», – резюмував у 1967 р. заступник голови Консисторії Української православної церкви в США о. Т. Форостій.
Він же акцентував увагу на тому, що «коли б свобода Української Народної Республіки, здобута 49 років тому назад, була збережена, то сьогодні не було б проблеми комунізму на Сході Европи і світ не стояв би під загрозою, бо Вільна Україна була б на сторожі свободи своїх сусідів і в світі панував би спокій».
У молитвах українських священників висловлювалася вдячність керівництву США за підтримку ідеї відродження незалежної України й висловлювалася надія, що незабаром ворог буде переможений і Україна, як і інші країни поневолені СРСР, знову стане незалежною державою. Так, о. Б. Желехівський свою молитву у Сенаті 22 січня 1962 року завершив такими словами: «Отче наш і Отче всіх народів! Ми молимося до Тебе, щоб українська нація в Бозі, і всі поневолені нації, діждались скорого відродження волі й зайняли своє повноправне місце між вільними народами світу, під широким покровом Твоєї всеохоплюючої любови й опіки. Амінь».
Виступи у Конгресі США священників українських церков– православної та греко-католицької задавали тон. Далі сенатори і конгресмени у своїх доповідях порушували питання боротьби українського народу за створення своєї незалежної держави. Державні діячі ставили український народ в приклад іншим народам, які боролися проти радянської влади.
Сьогодні нам важливо пам’ятати не лише події 24 серпня 1991 року, коли було прийнято документ історичної ваги – Акт проголошення незалежності України, а й інші важливі для українського державотворення події. Однією з них є перше проголошення незалежності в 1918 році.
Олена Подобєд, д.і.н., доцентка Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова
