Юлія Муллок – остання принцеса Кореї

Зазвичай, коли ми чуємо слово принцеса, то на думку одразу спадають дивовижні палаци, урочисті церемонії й, відповідно, монарша династія. До того ж, для мешканців тих країн світу, де наразі немає нащадків колишніх або діючих правителів, принци й принцеси, династії, клани – це все відлуння минулого, яке складно поєднати з теперішнім соціальним устроєм та сучасними уявленнями про світ.

Але Південна Корея є винятком. Справа в тому, що остання династія Чосон, яка правила країною до анексії країни Японією на початку ХХ століття, мала в своїх руках владу понад пів тисячоліття, з 1392 до 1910 року. Звичайно, після фактичного перетворення Кореї на японську колонію, родина Чосон втратила владу, і опинилася у вигнанні. Після Другої світової війни та Корейської війни 1950–1953 рр. країна і нація розділалися на дві ідеологічно протилежні частини –  КНДР та Республіку Корею (відповідно – Північну і Південну Корею).

З плином часу, а саме у 1963 році, уряд Південної Кореї запросив назад, на батьківщину, нащадків династії Чосон, яка через своє довготривале правління, яке скінчилось порівняно недавно, ще залишалася в пам’яті корейців. Так до Сеула повернулися нащадки колишніх монархів Кореї, але вже позбавлені влади і своїх маєтків.

Цікаво, що молодий принц приїхав на батьківщину з дружиною-американкою українського походження Юлією Муллок.

Ким же була Юлія Муллок і чим підкорила серце корейського принца? Юлія народилася 18 березня 1927 року у Філадельфії, Пенсильванія, США, у родині українських емігрантів. Юлія була здібною до навчання, здобула вищу освіту й влаштувалась на роботу у компанію відомого американського архітектора китайського походження Бей Юйміна. Одним з найвідоміших його проєктів, про який ви точно знаєте, є скляна піраміда Лувра, у Парижі. Можна сказати, що саме завдяки цій компанії Юлія зустріла свого майбутнього чоловіка, наслідного принца династії Чосон, Ї Гу.

Ініціатором знайомства став Ї Гу, скориставшись  повідомленням про оренду квартири як причину, аби поспілкуватися з Юлією. Дівчина якраз збиралася переїжджати в Іспанію, аби отримати нову роботу (кар’єра у компанії Бей Юйміна в неї не складалась), тож дала оголошення про здачу квартири. Але, після освідчення Ї Гу в прихильності до неї, Юлія залишилася в США. Досить романтичним було те, що чоловік навіть вивчив декілька фраз українською, аби підкорити та вразити Юлію і її батьків, які спершу не надто зраділи такому залицяльнику доньки.

Пара одружилась, і прибула до Кореї, де починається найцікавіший період біографії Юлії. Згодом сама Юлія згадувала про це як якусь казку: «Невтямки, як я, українська дівчина зі шахтарської Пенсильванії, без жодних зв’язків, могла опинитися у такому місці. Таке не сплануєш, це неможливо спланувати. Ніхто не скаже собі: «Сподіваюсь, одного дня я вийду заміж за принца, переїду у далеку країну, житиму в палаці і милуватимуть цими неймовірними…» Ні, це просто станеться».

Однак бути дружиною принца виявилося непросто. Батьки Ї Гу, як і вся його рідня в цілому, були не надто задоволені нею –  американкою українського походження з неаристократичного роду. Тому, попри легкий характер Юлії та її спроби налагодити доброзичливі стосунки, її відносини з родиною чоловіка залишалися важкими та утруднювали її життя.

Щоб знайти розраду, Юлія, яка мала добре щире серце та завжди була готовою допомогти, знайшла себе у благодійності. 

Відкривши майстерню дизайнерського одягу (невеликий магазинчик в Сеулі), вона мала змогу забезпечити свою благодійну діяльність фінансово, й навіть допомагала своїм підопічним, переважно дівчатам-сиротам, навчитися шити.

Ось так про неї говорить Лі, далека родичка принца Ї: «Муллок виконувала свій обов’язок принцеси останньої корейської королівської родини, допомагаючи нужденним і бідним, особливо людям з обмеженими можливостями. Сироти і каліки, яким вона допомагала, дуже поважали Муллок і навіть називали її своєю «матір’ю». 

Останнє досить символічно, адже Юлія та Ї Гу не мали власних дітей. Прагнучи відчути радість материнства і водночас подарувати одній зі своїх вихованок щастя рости в сім’ї, жінка зробила доволі ризикований для крон-принцеси крок – удочерила дівчинку, яку називала Євгенією. Цікаво, що це ім’я походить з грецької й означає «благородна, шляхетна».

Однак, враховуючи ставлення королівського клану до питання чистоти крові, вчинок Юлії не був прийнятим і її ставище в родині чоловіка ставало дедалі складнішим. У документальному біографічному фільмі «Останній лист Юлії», вона розповіла про той важкий період: «Вони (тобто родина чоловіка – Н.П.)  хотіли вигнати мене з палацу. Розробили план зі шести пунктів, як здихатись мене. І деякі з них… Були не дуже добрі».

Зрештою, зважаючи на ситуацію, подружжя розлучилося у 1982 році. Юлія Муллок ще довго жила в Сеулі і продовжувала свою благодійну діяльність, а потім переїхала до своєї вихованки, Євгенії, на Гаваї (США), де й прожила залишок свого життя. Померла вона 26 листопада 2017 року.

Історія Юлії Муллок заслуговує на те, щоб стати широковідомою і, можливо, екранізованою, адже її життєвий шлях міг би слугувати прикладом. Хоча подружнє життя Юлії було досить складним і принесло їй чимало переживань, однак сильна духом і окрилена прагненням допомогти тим, кому ще важче, рішуча українка змогла реалізувати себе в доброчинній діяльності і допомогла багатьом людям.

Наталія Панфілова, студентка освітньої програми «Сходознавство» КНУ імені Тараса Шевченка