В Україні та українській діаспорі спорт здавна посідає важливе місце і зазвичай асоціюється зі звитягою та славою нашої нації. Можемо пригадати перші спортивно-патріотичні клуби, що з’явилися в Україні та отримали розвиток в діаспорі  – «Сокіл», «Січ», «Пласт», які приділяли увагу не лише фізичній культурі, але й патріотично-духовному вихованню молоді. За радянської доби Україну прославив «Динамо Київ», який був найтитулованішим футбольним клубом СРСР, всі сезони відіграв у Найвищій лізі. Незалежну Україну прославляють боксери, футболісти, шахісти та інші спортсмени, а наша олімпійська збірна тримається в «клубі» найсильніших. Водночас українці і в інших країнах у різних видах спорту показують найвищий клас та змушують фанатів на трибунах затамовувати подих.

Тут йтиметься про вихідців з України в одному із найпопулярніших видів спорту США – бейсболі на прикладі трьох найвідоміших американських баскетболістів українського походження – пітчера, бетера та судді.

Гаррі Фанок

Почнемо із Гаррі Фанока, який народився 11 травня 1940 р. у місті Віппані, штат Нью-Джерсі, у американсько-українській родині. Свій перший контракт Гаррі підписав у 1959 р. із командою St. Louis Cardinals (член Головної бейсбольної ліги), де грав на позиції пітчера. За свій стиль та манеру подачі отримав від вболівальників прізвисько «Вогнемет». Справді, Гаррі як ніхто інший заслуговував на нього, адже показував високий рівень гри проти найсильніших команд. Так, на піку своєї спортивної кар’єри у 1963 р. він вибив 146 бетерів за 127 подач, при цьому його показники були вищим, ніж у New York Yankees.

Проте у тому ж таки 1963 р. під час гри проти Atlanta Crackers Гаррі отримав травму руки, через що на певний час вибув із гри. Після цього додалися ще й певні емоційні проблеми, які, на жаль, не дозволили вже виступати на попередньому рівні. Та навіть, залишивши професійний спорт, відомий бейсболіст, талановитий пітчер залишився активним. Нині він  мешкає на північному сході у містечку Шардон в Огайо, і попри поважний вік (81 рік), перебуває у гарній формі – підтягнутий, бадьорий, сам доглядає за своїм домом і може наколоти дрова. А також захоплюється полюванням на качок та фотографією.

Видатним американським бейсболістом українського походження був і бетлер Ендрю (Енді) Васал Семінік, який народився 12 вересня 1920 р. у місті Пірсі, штат Західна Вірждинія, у сім’ї лемків, які приїхали із села Жегестів (сьогодні це – територія Польщі на кордоні зі Словаччиною). Свій перший контракт юнак уклав із Пітсбурзькими піратами, які виступали в Апалачській лізі (середній дивізіон). Та вже через рік, у 1942 р., Енді став лідером ліги за своїми показниками.

Ендрю Семінік

Невдовзі своєю грою та результатами Енді привернув до себе увагу грандів, а саме Philadelphia Phillies, які досі грають у Вищій бейсбольній лізі. У новому клубі Енді щоправда не відразу показав найвищий клас – давалися взнаки різниця у рівні підготовки та стилі гри між середніми та вищими дивізіонами.  Проявити свій талант на високому рівні Енді вдалося лише в 1950 р., показавши чудові результати у грі проти грандів. Також виявив і неабияку волю до перемоги: під час гри проти New York Yankees він зламав щиколотку, проте все одно продовжив грати, засвідчивши готовність боротися до кінця. Робін Робертс, пітчер, який був введений до Зали слави після цього матчу, сказав про українця: «Якби нам довелося вибрати хлопця в клубі, який був би нашим лідером того року, то це був би Енді. Він завжди грав жорстко, і це був його найкращий рік».

Після завершення кар’єри бетлера Енді залишився у рідному клубі, працював на різних посадах. Спочатку був тренером, потім – менеджером, згодом займався підбором гравців із нижчих ліг тощо. Його зусиллями було натреновано низку молодих здібних бейсболістів, які згодом також виступали у Вищій лізі – Майк Шмідт, Фергюсон Дженкінс та Бобі Бун. Поза сумнівом, життя Енді було цілком віддане улюбленому спорту бейсболу до останніх днів. Він помер на 84-му році життя 22 лютого 2004 р. у місті Палм-Бей, штат Флорида.

Третім американським бейсболістом українського походження, про якого хотілося б згадати, є Едвард Пол Варго, який більш відомий не завдяки своїй кар’єрі гравця, а як один із найталановитіших суддів Національної ліги. Він народився у родині з українським та угорським корінням 17 вересня 1928 р. у місті Пітсбург, штат Пенсильванія. Ще юнаком відіграв декілька сезонів за Сент-Луїс Кардиналс, й згодом пішов до армії.

Едвард Варго

Повернувшись, Едвард розпочав кар’єру бейсбольного судді. На його рахунку відпрацьовані матчі у П’ємонтській лізі (1955 р.), Східній лізі (1957 р.), Міжнародній лізі (1957-1959 рр.) тощо. Також Едвард судив матчі у Національній лізі, що є одним із найавторитетніших турнірів. За опитуваннями тренерів та менеджерів видання «Sporting News» він був визнаний найкращим суддею.

Після суддівської кар’єри Едвард Варго ще працював у Національній лізі до 1997 р. За свою багаторічну та плідну роботу був введений до Зали слави Західної Пенсильванії в 1994 р. На жаль, Едвард також не дожив до наших днів. Помер 2 лютого 2008 р. в Батлері, у віці 79 років.

Як бачимо на цих трьох прикладах, запорукою успіху українців стала природна працелюбність, талант та можливість проявити себе. Всі троє – Гаррі Фанок, Ендрю (Енді) Васал Семінік, Едвард Пол Варго – діти іммігрантів з простих сімей з українським корінням, самостійно досягли успіху і стали легендами американського бейсболу. На історіях цих славетних спортсменів у майбутньому виросте не одне молоде покоління американських бейсболістів, які перемагатимуть, виграватимуть та пишатимуться своїм корінням. «Citius, Altius, Fortius!» (лат. – Швидше, вище, сильніше!).

Данило Матвієнко, студент 4 курсу  освітньої програми «Американістика та європейські студії» КНУ імені Тараса Шевченка