Після більшовицької окупації України будівництво церков тут припинилося, а існуючі храми нищилися, розпочався дуже важкий період для храмів усіх конфесій та релігійних громад. На противагу цьому відбувалося активне спорудження українських церков і соборів за океаном, у країнах Північної та Південної Америки, де була вже велика і потужна українська діаспора. Українські емігранти принесли туди свою самобутню культуру та прагнули зберегти національну ідентичність, зв’язок з Батьківщиною, уособленням чого для них була своя церква. Скрізь, де  утворювалася українська громада, невдовзі з’являлася і українська церква. Спочатку будівлі були більш примітивними, адже будувалися на зароблені важкою некваліфікованою і низькооплачуваною працею перших переселенців, але з розвитком громад і покращенням соціально-економічного становища українців вони перебудовувалися і поставали монументальні величні собори.  Тут йтиметься про один з таких храмів, що став символом української діаспори у США – українську греко-католицьку церкву Святого Юра у Нью-Йорку, яка належить до Стемфордської єпархії.

Історія церкви Св. Юра, що сьогодні є окрасою «Східного Українського села» (так називають український район в Іст-Віллідж на Мангеттені), найвідомішою українською церквою міста, розпочалася наприкінці XIX століття, коли у Нью-Йорку сформувалася українська парафія – переважно з робітників, які приїхали із західноукраїнських земель для заробітку і працювали на різноманітних промислових підприємствах, однак прагнули гуртуватися і відчували потребу у слові Божому рідною мовою та за своїм звичним обрядом.

Першу службу Божу громада відправила 10 жовтня 1890 р. в підвалі римо-католицької церкви Св. Бригіти за адресою 123 Avenue B, на південно-східному розі East 8th Street (за кілька кварталів від теперішнього розташування храму). Це була поширена практика, поки збиралися гроші на будівництво своєї церкви. Але, навіть попри те що українці мали можливість проводити служби в церкві Св. Бригіти, велика кількість вірян їздила на недільні літургії до української церкви Петра і Павла в сусідньому Джерсі-Сіті. Лише у 1905 році парафія змогла переїхати і проводити літургії в каплиці на 332 East 20th Street, яка раніше належала баптистам. Українці переоблаштували приміщення за візантійським каноном і приблизно в цей же час парафію було пов’язано зі святим мучеником Юрієм Змієборцем. Оскільки точної інформації стосовно того, чому їх  вибір припав саме на цього святого ми не маємо, то можемо скористатися припущеннями дослідників, що, ймовірно, перша літургія відбулася близько до дня шанування пам’яті священномученика (23 квітня). До речі, вже пізніше, коли побудували нову церкву, її було освячено саме в цей день.

Маленька Україна або Східне українське село у Нью-Йорку

За наступні шість років церковна громада значно розширилась (про це зокрема свідчить те, що за цей час тут було укладено понад 200 шлюбів), тому в 1911 році парафія перебралася до приміщення Методистської єпископальної церкви на 7th Street, яку займала до 1978 року. Прикметно, що всі вказані локації розташовані в одному районі (East Village) і на мапі утворюють Т-подібний маршрут на Першій Авеню. Цей район і досі називають Little Ukraine або Маленька Україна. Цікаво, що він представляє собою історичний етнічний острівець в районі East Village та сформувався паралельно з будівництвом церкви святого Юра, що слугувала його духовним центром. Заснований наприкінці XIX століття, цей анклав набував популярності завдяки кільком хвилям міграції. Символами української спадщини в цьому районі стали такі видатні об’єкти, як Греко-Католицька Церква Святого Юра, ресторан «Веселка» та Український музей. Навіть при тому, що частина української громади роз’їхалася в інші частини міста, Маленька Україна залишається важливим етнокультурним центром, який віддзеркалює багатий шар історії та традицій українського народу в самому серці Нью-Йорка.

Церква Св.Юра розташована на розі Східної 7-ї вулиці та вул. Тараса Шевченка

На середину 1970-х років, коли українська громада в Нью-Йорку стала однією з найбільших та найкраще інтегрованих в американське суспільство, а українців зрівнялися з середньостатичними американцями за рівнем освіти, доходів, добробуту, постало питання про зведення нової будівлі Церкви Святого Юра, яке б відповідало статусу громади та могло виконувати цілком практичні, але важливі функції –  вміщувати якомога більшу кількість парафіян під час служби, розмістити на своїй території недільну школу та різноманітні гуртки для дітей і дорослих. Останнє було і лишається одним з головних завдань українських церков Америці – об’єднувати громаду не лише навколо релігії, але і національної культури, допомагаючи її зберігати та передавати новим поколінням.

Ескіз А. Осадци церкви Св.Юра

Нове приміщення церкви почали будувати в 1976 році. Ця подія була пов’язана із ювілейним 200 річчям Американської революції та 100 річчям початку українського поселення у З’єднаних Державах Америки, як тоді українці називали США. Звичайно, не обійшлося без труднощів. Так, протягом п’яти років до 1976 р. тривала судова тяганина за право українців  на викуплену ними ділянку землі, на якій мала постати церква. Тут був старий багатоквартирний будинок під знесення, але колишні орендарі не хотіли виїжджати з неї. Коли цю проблему було вирішено, постало питання фінансового забезпечення. Довелося звертатися до української діаспори з проханням долучитися до збору коштів. Й українці відгукнулися, щедро жертвуючи на церкву. Як повідомляла провідна українська газета в США «Свобода» за 29 квітня 1977 р., за підрахунками голови Будівельного комітету Романа Гулевича та його фінансового секретаря Івана Винника для виконання абсолютно всіх робіт потрібно було 2,8 мільйони доларів. Причому на момент виходу цієї статті вже було зібрано 2,3 мільйони. Зібрати таку суму за один рік було великим успіхом для всієї української діаспори. За традицією, внесок кожного було задокументовано – від незначних пожертв до величезних внесків  окремих меценатів, як, наприклад, Юліан Бачинський, який пожертвував на вівтар майбутньої церкви 15 тисяч доларів. Для заохочення українців жертвувати на будівництво церкви навіть було забезпечено можливість позики на вигідних умовах у федеральній кредитній спілці «Самозабезпечення».

Академія Святого Юра, що постала з української католицької школи Святого Юра в 1968 р.

Головним архітектором церкви був знаний українсько-американський архітектор Аполінарій Осадца родом з Бережанщини. Випускник Львівської політехніки, він з початком захоплення комуністами заходу України, емігрував до Баварії, а звідти в травні 1949 р. разом із третьою хвилею імміграції прибув до Америки. Тут працював і вивчав архітектуру у Юліана Ястремського та Вільяма Лесказа. Найбільшу частину свого таланту вклав у проєкти українських церков як у США, так і на Батьківщині. У 1976 році на запрошення Будівельного комітету А.Осадца розпочав роботу над церквою Св. Юра в Нью-Йорку. Майбутній храм він бачив у давньому візантійському стилі, який зберігся в Україні від часів Київської держави попри західноєвропейські тенденції і підкреслював тяглість української церковної традиції від часів Руси-України. Схожими прикладами подібного будування є Католицька церква Св. Володимира 1979 р. (Ютика, Нью-Йорк, США) та Католицький собор Св. Володимира і Ольги 1978 р. (Чикаго, Іллінойс, США).

Будівництво храму відбувалося так само швидко, як і збір коштів на нього. На весну 1977 року було закінчено зовнішні роботи, а за рік – і внутрішні. Церква, як і задумав її архітектор, має певні особливості. Зокрема, вона є винятком з традиції орієнтування греко-католицьких, а також римо-католицьких храмів. У той час як абсида вівтарної частини церкви Св. Юра орієнтована на південний захід (очевидною причиною стала необхідність логічно вписати храм в просторову будівельну систему кварталу), більшість греко-католицьких церков орієнтовані вівтарною частиною на схід. У формі церкви проглядається класичний візантійській мотив у вигляді рівнокінцевого грецького хреста (хрещато-баневий тип храму), видозміненого під впливом сучасного сприйняття візантійського стилю. Класична напівкругла абсида у вівтарній частини храму, а також нартекс орієнтовані не за традицією УГКЦ. Купол церкви – сфероподібний, піднесений, завдяки циліндричному барабану, всередині з іконою Христа Пантократора, чотирьох ангелів та херувимів, разом із написом: «Я єс Воскресіння і Життя». Напівциркульні вікна завершуються півкруглою аркою, у фронтоні обрамлені не лише фігурно викладеною цеглою, а й лінією орнаменту з рослинним мотивом.

Особливу увагу в інтер’єрі церкви привертає вітраж, виконаний Петром Холодним-молодшим (див. рис. 6), що за стилем нагадує непрямий неовізантизм, яким він так захоплювався з молодих років. Також у передній зовнішній частині храму є мозаїка із зображенням Христа, навколо якої бачимо напис: «Прийдіть до Мене всі, хто працює та тягарі несе, і Я вас успокою». Тут же розташовано стінопис, на якому зображені українців в традиційному вбранні, що є яскравим виразом національної ідентичності парафіян та будівничих храму. На тривкий зв’язок із Батьківщиною – неділимою соборною Україною – та збереження національної ідентичності  діаспорою вказують зображення собору Святого Юра у Львові та Святої Софії у Києві.

Над входом до церкви розташовано мозаїку із покровителем церкви, святим Юрієм, який вбиває змія, що символізує вічний бій між добром і злом.

Водночас, зважаючи на те, що Україна тоді перебувала під совєтською окупацією (саме так трактувала українська діаспора на Заході статус і становище України в СРСР) й український народ, українська церква та будь-які прояви українського духу жорстоко придушувалися, в цьому образі можемо вбачати і відсилку до ідеї захисту своєї віри та національного духу в широкому розумінні. Недарма в українській традиції Святий Юрій Змієборець вважається патроном Русі, Київщини, Галичини, Львова, Білої Церкви та інших міст, а також українського козацтва, оборонців українських земель. З огляду на те, що в другій половині ХХ століття саме українська діаспора у США була в авангарді боротьби за відновлення незалежності України, її звільнення з-під окупації, це виглядає цілком обґрунтовано. Розташування мозаїки над входом підкреслює важливість цієї теми для вірян та відвідувачів церкви. В цілому все оздоблення церкви, включаючи мозаїки та зовнішній стінопис, утворює цілісний образ, що через релігійні символи та реальні зображення  відображає українську культурну спадщину та важливі месиджі для українського народу – і в СРСР, і у вільному світі. Тож маємо всі підстави говорити не лише про мистецьку цінність церкви Святого Юра у Нью-Йорку, але і важливі патріотичні послання, національні цінності та традиції, закодовані в її будівлі та оздобленні.

Здається неймовірним, але рівно за два роки після початку будівництва храм було урочисто освячено 23 квітня 1978 р. Це була подія грандіозного масштабу: на літургію з освячення храму зібралося близько 5 тисяч осіб, серед яких були прихожани церкви та сусідніх парафій, представники українських громадських та юнацьких організацій (Пласт, СУМ), монахи, священики, ієрархи та велика кількість мирян, адже ця подія була великим звершенням для всієї української громади. Відбулася урочиста хода довкола кварталу на чолі з митрополитом Йосифом Шмондюком, що завершилася святковою літургією в новозбудованому храмі, яку провів владика Василь Лостен. Урочистості завершилися бенкетом у готелі «Валдорф Асторія» ввечері того ж дня.

Навіть сам лише чин освячення церви Святого Юра виразно демонструє, наскільки важливу роль відігравала церква для української діаспори. А якщо додати всю передісторію цього – наполегливі багаторічні зусилля кількох поколінь громади з будівництва храму, чітко усвідомлюємо, як своя церква за межами Батьківщини згуртовувала громаду. Під час церемонії митрополит Йосиф Шмондюк слушно підкреслив її важливість для української громади у величезному американському місті, яке славиться космополітичністю та культурним різноманіттям. Цілком поділяємо його думку, що наявність греко-католицької церкви є важливим елементом релігійного і громадського українців Нью-Йорка як метрополії світу та домівки ООН (тоді, як і сьогодні, українці сподівалися на справедливе вирішення українського питання з допомогою цієї організації), що відіграє ключову роль у глобальних подіях та культурному обміні. За цих обставин українська церква слугувала не тільки місцем релігійного культу, а й постала об’єднавчим центром для всієї української спільноти для підтримки і розвитку традицій та культурних цінностей.

Справді, подальша історія церкви Святого Юра у Нью-Йорку якнайкраще ілюструє це. Вона одразу стала культурним центром Східного Українського села у Нью-Йорку і всієї метрополії, важливим місцем для спілкування, навчання, та збереження традицій української громади на Північно-Східному узбережжі США. Починаючи з 1976 року церковна парафія святого Юра у Нью-Йорку організовує річний Український Фестиваль, ставши одним із найстаріших і найбільших за масштабами у світі. З 1968 року церква також відіграє роль освітнього центру, створивши українську католицьку школу Святого Юра, яка нині відома як Академія Святого Юра, що сприяє збереженню української культурної спадщини.

Понад 40 років при церкві працює ресторація «Стріча», що постала з кухні при церкві й стала для української діаспори не менш важливою за значно відомішу «Веселку», яка також розташувалася неподалік. Саме у «Стрічі», у затишному українському інтер’єрі, з портретами українських світочів на стінах та українськими рушниками, по-справжньому відчувається, що ви опинилися в серці «Українського села» в Нью-Йорку. Перевагою є й те, що тут «лише свої» – в основному українці, а також тут готують винятково традиційні українські страви, а зароблені гроші йдуть на потреби церкви. Це тріо – фестиваль, школа і ресторан – ілюструє багатий культурний дух та спадщину Маленької України, розбудованої навколо церкви Св.Юра, до якої можна віднести низку інших українських закладів, розташованих на прилеглих вулицях.

Цікаво, що церква Св. Юра гнучко адаптовується до бурхливого сьогодення і залишається корисною для громади навіть у час стрімкого розвитку технологій. Зокрема має свій сайт (stgeorgechurch.us) та Ютуб канал, на якому інколи проводяться онлайн трансляції літургій, і в такий спосіб через сучасні засоби зв’язку продовжує виконувати свою роль у збереженні та передачі культурних традицій, підтримувати духовність та громадську активність українців у Нью-Йорку.

Тож, підсумовуючи, ще раз наголосимо, що історія церкви Святого Юра в Нью-Йорку є не лише історією будівництва храму, але й відображає історію української громади, її витривалості, наполегливості, самовідданості і віри. На її прикладі бачимо, як у складних умовах еміграції на іншому континенті українці зуміли зберегти свою культуру та віру, побудувавши у найбільшому місті Америки навколо церкви свою «маленьку Україну».

Ольга Сухобокова, кандидатка історичних наук, доцентка кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн КНУ імені Тараса Шевченка

Ольга Іваночко, студентка освітньої програми «Американістика та європейські студії (з поглибленим вивченням іноземних мов)» КНУ імені Тараса Шевченка