Українці – найвидатніші зірки заокеанського хокею

Коли йдеться про відомих спортсменів українського походження за океаном, насамперед згадують представників НХЛ українського походження, зокрема хокеїстів. Наприклад Білл Мосієнко – автор найшвидшого хеттрику, на який йому у 1952 році знадобилося лише 21 секунда – чи Дейв Семенко, який був не лише захисником одного з  найвидатніших хокеїстів свого часу, про якого буде згадано нижче, а й здобув неабияку славу у ЗМІ, зіштовхнувшись на рингу з самим Моххамедом Алі. Перелік можуть продовжити відомі в світі спорту прізвища Барилко, Савчук, Адрейчук, та, звичайно ж «Великого» Вейна Грецкі.

Ми ж тут згадаємо трьох легендарних хокеїстів українського походження, які за видатні досягнення в 2017 році були включені до списку 100 найвидатніших хокеїстів в історії НХЛ, – Майка Боссі, Волтера Броду та Джона Буцика. Кожен з них був удостоєний не лише честі бути в сотні найкращих гравців НХЛ – вони ще під час кар’єри стали легендами, вражаючи своєю грою як фанатів, так і опонентів.

Почнемо з неперевершеного Майка Боссі – з української емігрантської одини Босих, які в 1924 р. переїхали до Канади. Його дід, Володимир, був видним громадсько-політичним діячем, співзасновником організації «Січ». Сам Майк народився 22 січня 1952 року, і з дитинства граючи в хокей, він прийшов у НХЛ в 21 рік, вже маючи за плечима 308 голів за 4 сезони у молодіжній лізі. Але через брак навичок захисника та фізичну слабкість його спершу не хотіли брати до команди НХЛ. Його першою та єдиною командою стала «New York Islanders», де він відіграв 10 сезонів – з 1977 по 1987.

Згодом про нього будуть писати як про одного з найшвидших гравців Ліги, і це буде стосуватися не лише пересування по полю, а й його рук, які завдавали удару так швидко, що тогочасний наставник його клубу, Алджер Арбор, порівнюватиме їх з блискавкою. Та це згодом. А спершу тренери посміювалися з амбіційного новачка, який пообіцяв забити у дебютному сезоні 50 шайб – на той момент це не вдавалося ще нікому, попередній рекорд був 44. Але Майкл забив одразу 53, і в дебютному сезоні отримав трофей Колдера – трофей найкращому новачку ліги. Впродовж усіх наступних сезонів, крім останнього, Майкл забивав не менше 50 шайб за сезон, а його загальна статистика набраних очок (голи + гольові передачі) лише тричі за десять років падала нижче 100 за сезон, а трійцю Троттьє-Боссі-Джиліс називали не інакше, як «Велика».

У сезоні 1980/81 Майклу Боссі підкорилася ще одна вершина – він повторив рекорд легендарного нападника Моріса Рішара, забивши 50 шайб у 50 матчах. Загалом Майкл найбільш відомий саме своїми гольовими показниками – за 752 гри він забив 573 голи та віддав 553 гольові передачі, тим самим досягнувши історичного показника – в середньому 0,76 шайби за матч, що до сьогодні є неперевершеним показником. Також, він разом з Уейном Грецкі розділили рекорд з найбільшої кількості сезонів, у яких забивали по 60+ шайб – по 5 разів, та кожен з них забив 50+ шайб у 9 сезонах, причому Боссі спромігся зробити це у 9 сезонах поспіль.

Змушений припинити свою кар’єру через хронічну травму спини, Боссі був включений до Залу Хокейної Слави у 1991 році, а його номер – «22» – був назавжди вилучений з обігу у клубі «New York Islanders» як іменний.

Так само був вилучений з обігу і номер іншого канадського хокеїста  українського походження – Волтера Броди. Він народився в Брендоні (Манітоба, Канада) 15 травня 1914 року, і з дитинства отримав своє прізвисько Турк, з яким став відомим у хокейному світі як Турк Брода.

На початку свого шляху у хокеї, Волтер мріяв грати на позиції захисника, але через те, що погано катався на ковзанах, він міг зайняти лише позицію воротаря. В 1933 році він узяв участь у молодіжному кубку команд із Західної Канади, а вже наступного, 1934 року, його помітили скаути «Detroit Red Wings», і навіть підписали його у свій клуб через рік. В той же час у команді  «Toronto Maple Leafs» шукали нового воротаря. Саме так Турк Брода опинився у клубі, де він проведе усю свою кар’єру до 1951 р. (з дворічною перервою на час Другої світової війни), за результатами якої і його ігровий номер буде вилучений з обігу.

За свою кар’єру Турк Брода став п’ятикратним володарем Кубку Стенлі, будучи основним голкіпером під час усіх турнірів. До того ж він двічі отримав почесний трофей Везіни, у 1941 та 1948 рр. – приз найкращому воротарю сезону НХЛ. До того ж, саме він став першим голкіпером, який зміг перетнути позначку у 300 перемог.

На майданчику, та й за його межами, Броду виділяв насамперед його спокій. Товариш Броди по команді, Хант наголошував, що «ключем до видатного успіху Броди у грі на воротах був його безтурботний, спокійний настрій… В день фіналу Кубка Стенлі, його партнери по команді нервово бігали по коридорам і безперервно курили, намагаючись заспокоїти нерви. В той же час Брода спав у своїй кімнаті в готелі. Одного разу, коли Конн Смайт виголосив емоційну промову перед командою буквально перед тим, як вони вийшли на лід перед важливою грою, він озирнувся довкола і побачив Броду, який сидів на своєму стільці біля шафи та спав».

Доволі символічною виглядав останній сезон Броди, бо саме в той час спалахнула зірка іншого українського воротаря, який «перейме» його пост найкращого стража воріт, та стане не менш легендарним представником діаспори у хокеї, зіграє майже тисячу матчів, та довгий час утримуватиме рекорд по «сухим» матчам в НХЛ – Террі Савчук.

Останній, але не менш важливий герой, нашої розповіді – Джон Буцик, один з найвідоміших українських спортсменів свого часу, член легендарної «Uke line» – трійки нападників, яка складалася з самого Джона Буцика, Віктора Стасюка та Бронко Хорвата, що довгі роки була уособленням української діаспори у НХЛ. 

Джон Буцик народився у сім’ї українських емігрантів, яка походила з села Буців на Львівщині, 12 травня 1935 р. в Едмонтоні. У час економічної кризи українським емігрантам велося не надто добре. Так, першими ключками майбутнього хокеїста були старі віники. Лише в 12 років він вперше встав на ковзани, і досить погано ковзав на них навіть через чотири роки, почавши грати за молодіжні команди. Та попри це, тренери його першого молодіжного клубу «Edmonton Oil Kings» розгледіли його потенціал, й завдяки додатковим заняттям з фігуристами він зміг подолати своє відставання, і в 1955 році його підписали «Detroit Red Wings», за яких за два сезони він зіграв 104 матчі.

Ключовою подією в хокейному житті Буцика став його обмін на вже згадуваного вище представника української діаспори у НХЛ – голкіпера Террі Савчука. Так Джон опинився у команді, в якій він проведе 21 сезон, сформує одну з найвидатніших трійок в історії НХЛ – «Uke line» та заслужить місце у хокейному залі слави. Обидва інші члени «Uke line» – Савчук та Хорват, вже були присутні в клубі, й 12 жовтня 1957 року відбувся їхній спільний дебют як однієї трійки.

«The Ukes», як їх називали, грали разом майже 4 сезони, і були чи не найвідомішими українцями у США того періоду, затьмарюючи своєю славою навіть деяких політиків. Не дивлячись на те, що Бронко Хорват був угорцем, це не заважало вболівальникам включати його до цієї трійці. Буцик виділявся своєю вагою – як він сам зазначав, з вагою в 220 фунтів він був чи не найважчим гравцем, який грав на той момент у хокей, але це абсолютно не заважало йому майже кожного сезону набирати більше 20 голів та загалом відрізнятися високою ефективністю на майданчику – на момент завершення своєї кар’єри Буцик був рекордсменом по усім показникам в історії клубу – матчі, голи, набрані очки, та входив у ТОП-5 НХЛ за цими ж показниками. Більш того, навіть зараз, через 30 років після завершення кар’єри, Буцик досі залишається найкращим бомбардиром в історії бостонської команди.

Джон Буцик відзначався не лише своїм вмінням забивати, будучи справжньою скелею перед воротами супротивника. Боббі Орр, ще одна легенда бостонців, який починав кар’єру в роки, коли Буцик був лідером команди, а з 1973 – ще й її капітаном, відмічав його лідерські якості: «Джонні дуже сильно допоміг мені в переході від юнацького до професійного хокею… Коли він приходив на тренування, він завжди встановлював стандарт своїм рівнем гри. Планка, встановлена ним, завжди була високою, й це стимулювало тебе наслідувати його приклад, і ставати прикладом для інших. Поза сумнівом, що його лідерство стало ключовим в успіхах «Брюінз» наступних років». Більш того, в 35 років – час, коли багато польових гравців вже закінчують кар’єру, Джон став п’ятим гравцем в історії НХЛ, який зміг подолати відмітку у 50 шайб за сезон, а у віці 40 років забив ще 36 за сезон. Завершив же свою видатну кар’єру Джон Буцик в 42 роки, і через два роки, у 1980, його номер – «9» – був назавжди виведений з обігу, як і в попередніх героїв, що, без сумніву, є чи не найяскравішою демонстрацією того, наскільки важливими гравцями вони були для своїх клубів.  

Статтю – історичне дослідження підготував:

Костянтин Положай,  студент освітньої програми «Американістика та європейські студії, історичний факультет, Київський національний університет імені Тараса Шевченка.