Зелений Клин – це зникаюча українська Атлантида

А тепер у нас і так буває:

Приходить з школи внуків син

І діда сивого питає: «Де ж, діду, ваш Зелений Клин?»

А дід сердитий скаже жартом: «Згорів той Клин і карти з ним».

Кость Скоромець

Український національний рух, прагнення до власної державності та військове будівництво в роки українських національно-визвольних змагань 1917 – 1921 рр. розгорнулися не лише у «Великій Україні», а й тих островах українства, які ми називаємо «Клинами».  Насамперед – на російському Далекому Сході, де компактно проживали українські переселенці, й називали цей край Зелений Клин, Зелена Україна або Нова Україна.

Зелений Клин або Нова Україна. Мапа 1924 р.

На початку ХХ століття серед 1,5 млн населення цієї віддаленої окраїни Російської імперії, яка охопила південь азійського узбережжя Тихого океану (на той час – територія Амурської області та Усурійсько-Приморського краю), близько мільйона (тобто більшість) були вихідцями з України, переважно Полтавської, Чернігівської та Київської губерній, які заснували тут низку своїх поселень і розбудовували громаду як в старому краї. Тож тогочасні національні та соціальні настрої та національно-визвольна боротьба українців Зеленого Клину стали славною сторінкою у національно-визвольної боротьби всього українського народу за незалежність в означений період та здійснили певний вплив на перебіг подій громадянської війни на Далекому Сході Росії.

Перше число українського тижневика у Владивостоку. Видавець і редактор – Дмитро Боровик.

З початку весни 1917 року серед українців Далекого Сходу розгортається національний рух. Лютнева революція 1917 р. зі знищенням монархії ліквідувала в Росії багаточисельні обмеження національних прав та свобод різних народів та етнічних груп, поклала початок бурхливому розвитку українського громадського життя, яке проявилось у створенні цілої мережі українських громадських організацій (громад, кооперативів, товариств «Просвіта», військових рад, вчительських спілок, професійних об’єднань акторів, залізничників, поштово-телеграфних службовців тощо). Ці організації спочатку не мали певного об’єднувального центру та чітко окресленої мети, а їх головним завданням було відстоювання національних інтересів українського населення, з метою реалізації його прав як етнічної спільноти.

У квітні 1917 р. такі громади були створені у Владивостоці, Хабаровську, Благовіщенську, Свободному, Імані, Микольську-Уссурійському, Харбіні та інших містах та селах Далекого Сходу, де масово проживали українці. Найчисельнішою була українська громада у Владивостоці – понад 1,5 тисяч осіб, серед яких чимало було вояків місцевого гарнізону. Її зусиллями з 30 квітня 1917 р. почав виходити перший на Далекому Сході український часопис «Українець на Зеленому Клині».

Колона українців на першотравневій демонстрації. Хабаровськ (Росія, Далекий Схід), 1917 р.

Налагоджена робота українських організацій розпочинається з 11 червня 1917 р., коли в Микольську-Усурійському з ініціативи українських громадських організацій при участі 57 делегатів почав свою роботу Перший Всеукраїнський Далекосхідний з’їзд. З першого дня своєї роботи делегати з’їзду зазнали утисків з боку російських політичних кіл. А Рада робітничих та солдатських депутатів м. Владивосток, більшість якої складали більшовики, намагалася розігнати з’їзд (як це було і на «Великій Україні»), який на їх думку вносив розкол у «революційний рух». Однак солдати, більшість з яких були українцями, відмовились виконувати її резолюцію, і з’їзд працював впродовж чотирьох днів.

Юрій Глушко-Мова

Історичне значення з’їзду для Зеленого Клину важко переоцінити. Фактично, з цього моменту починається організована боротьба українців краю за національну державність, у якій вирішальну роль повинні були відіграти національні військові формування. Після з’їзду активізувалися процеси українізації і в російській армії. Майже у кожній військовій частині на території Далекого Сходу, де проходили службу українці, стихійно виникали Українські військові ради, які висували перед своїм командуванням вимоги про створення українізованих військових підрозділів.

Водночас від початку виявилися і певні суб’єктивні та об’єктивні проблеми і перешкоди: відсутність єдиних поглядів серед керівництва українського руху щодо політичного майбутнього Зеленого Клину та українських збройних сил краю; значна географічна віддаленість від України та слабкі контакти Крайової Ради з Українською Центральною Радою; брак національно свідомих генералів та офіцерів; сильна протидія з боку російського керівництва та російських політичних партій тощо.

Українська демонстрація у місті Владивосток. 1917 р.

В липні 1917 р. у Харбіні відбувся загальний з’їзд делегатів, на якому була створена Українська Окружна Маньчжурська Рада на чолі з лікарем штабу військ І. Модзалевським. Невдовзі в Харбіні на кошти українських громад Маньчжурії була створена перша українська сотня ім. Т. Шевченка, командиром якої став заступник голови Української Окружної Маньчжурської Ради П. Твердовський.

Генерал Дмитро Хорват

 Після перевороту більшовиків у Петрограді почастішали напади китайців на російські гарнізони в Маньчжурії. Зважаючи на це, зі згоди генерала Д. Хорвата для захисту Східно-Китайської залізниці були створені два окремих українських куреня (біля 1000 осіб). В цей же період починають створюватися і перші українські збройні загони самооборони. Щоб відрізнятись від військовослужбовців російських частин, вояки-українці нашивали на рукава своїх шинелей жовто-сині пов’язки, залишали російські частини та звертались за допомогою до українських органів самоврядування. Однак процес створення українських військових формувань йшов доволі повільно. Перші військові загони були малочисельними, російське військове керівництво аж до листопада 1917 р. чинило доволі вдалий опір українізації війська на Далекому Сході.

У свою чергу лідери українського військового руху Зеленого Клину у своїй боротьбі робили ставку на свою історичну Батьківщину (Українську Народну Республіку, а згодом – Українську Державу гетьмана П. Скоропадського). Вони вважали, якщо Україна стане незалежною державою, то і Зелений Клин відокремиться від Москви. Отже, головним завданням новостворених українських частин на той час було їхати в Україну для її оборони. Перша сотня виїхала в червні 1917 з Владивостока, друга – восени з Харбіна. Згодом виїздили інші підрозділи, поки шлях не був закритий більшовиками. Все це знайшло документальне відображення в ухвалах Другого Всеукраїнського з’їзду, який 7 січня 1918 р. відбувся у Хабаровську. На ньому було прийнято звернення до Української Центральної Ради, в якому делегати вимагали від українського уряду, щоб він поставив перед російським урядом питання про визнання Зеленого Клина частиною УНР.

З початку 1918 р. територія та населення Зеленого Клину опиняються у вирі Громадянської війни та іноземної інтервенції, яка продовжувалась до жовтня 1922 р., і закінчилась більшовицькою окупацією Далекого Сходу. Майже на чотири роки Амурська область та Приморський край стають ареною збройної боротьби з’єднань Червоної армії, Чеського легіону, армії адмірала О. Колчака, збройних формувань отамана Г. Семенова, англійських, канадських, французьких, американських, китайських та японських регулярних військ.

Делегати III Українського Далекосхідного з’їзду. Хабаровськ, 7-12 квітня 1918 року.

7 квітня 1918 р. у Хабаровську відбувається Третій Всеукраїнський з’їзд, на якому було прийнято рішення про створення Української держави на Тихому океані та приступити до формування Української армії Зеленого Клину. Процес створення українського війська зрушився з «мертвої» точки після роботи Четвертого Всеукраїнського з’їзду, який відбувся 24 жовтня 1918 р. у Владивостоці. З’їзд виробив проект конституції українства Далекого Сходу й виніс рішучу ухвалу про створення українського війська. Більш успішними були заходи, зроблені в цьому напрямку навесні 1919 р., коли було досягнуто відповідних домовленостей з генералом Л.Вериго, під керівництвом якого у квітні 1919 р. було розпочато створення добровольчих формувань «вільного козацтва».

Український календар на 1921 р.

На таємній нараді Крайового секретаріату Зеленого Клину, яка відбулася у червні 1919 р., Юрій Глушко-Мова та інші лідери українського руху прийшли до висновку, що російська влада не дасть українцям створити власної армії для захисту українського населення. Тому було вирішено разом з командиром чеських легіонерів генералом Р. Гайдою оголосити війну О. Колчаку та самостійно створити партизанські загони, які повинні були у майбутньому створити кістяк Української армії.

Про плани Крайової Ради стало відомо колчаківській контррозвідці. Незабаром проти українського руху було вжито репресій. Але вони не змогли зупинити антиколчаківського повстання, яке розгорнулося на Далекому Сході та в Сибіру. 20 січня 1920 р. голова Читинської окружної ради В. Козак від імені українців Далекого Сходу звернувся до отамана Г. Семенова з проханням надати їм всю повноту влади на місцях та допомогти організувати Українську армію. Брак зброї не дозволив швидко сформувати боєздатні українські частини.

22 жовтня 1922 р. японські війська остаточно залишили Примор’я, а Владивосток захопила Червона армія. Залишившись без зброї та війська, Українська Далекосхідна Рада не могла чинити збройний опір більшовикам. 10 листопада 1922 р. більшовики змусили парламент Далекосхідної Республіки схвалити резолюцію про об’єднання з Радянською Росією…

Данііл Горбатенко, студент освітньої програми «Сходознавство» КНУ імені Тараса Шевченка