Незважаючи на те, що сьогодні Степан Левинський та його твори не надто відомі, його біографія доволі цікава та неординарна і заслуговує на увагу українців.

Народився Левинський Степан Іванович 1897 року у Львові в сім’ї відомого архітектора, підприємця Івана Левинського, який творив у стилі модерну і значно вплинув на архітектуру Львова, зокрема серед його найвідоміших архітектурних проектів – будинок страхового товариства «Дністер». В той час будівельна фірма Левинського була однією із найпотужніших: зусиллями її працівників у Львові було збудовано дотепер модний готель «Жорж», єврейський шпиталь, новий вокзал, оперний театр.

Тож, як бачимо, Степан Левинський був не з бідної і доволі впливової родини, тож і не дивно, що він зміг здобути дорогу освіту за спеціальністю інженера-хіміка у Львівській політехніці. Але він не затримався у рідному місті: після служби під час Першої світової війни у нього погіршилось здоров’я, а батьки на той час уже померли, тож у Львові його вже нічого не тримало.

Львів на початку ХХ століття

У 1922 році С.Левинський переїхав до Парижа та продовжив навчання у Паризькому політехнічному інституті, пізніше навчався у Брюссельському колоніальному інституті, у першому здобувши звання доктора, а в другому – диплом інженера колоніальних справ. Водночас він навчається у Школі політичних наук та Школі державних мов при японському відділі, з чого починається його знайомство з країнами сходу. Не обмежуючись японською, він також вивчає і малайську мову.

Відповідно до розповсюдженої тоді моди та власних зацікавлень Степан Левинський здійснює свою першу велику мандрівку до далеких екзотичних країн. За враженнями від неї у 1926 році буде опублікована книга нашого героя – «Від Везувія до пісків Сахари», яка описує його шлях з Неаполя до Північної Африки. Власне, до видання цієї книги автора спонукала жвава реакція читацької аудиторії на його розвідки та есеї про мандрівку, опубліковані у популярній львівській газеті «Діло».

Після цього за рекомендацією Поля Бойє молодий і перспективний мандрівник, захоплений Сходом, оселився в Японському домі у Парижі для удосконалення мови та занурення в японську культуру. А оскільки, як з’ясувалося, він вправно володів словом, то у 1932 році світ побачила його нова книга «З Японського дому», за яку наступного року йому була вручена премія Товариства письменників та журналістів імені Івана Франка.

Кілька наступних років Степан Левинський проводить у Львові, зважаючи на погіршення здоров’я через туберкульоз. Варто зазначити, що родина Левинських була добре знайома із Митрополитом Андреєм Шептицьким, адже Іван Левинський також був щедрим меценатом. Цікавою сторінкою біографії Степана є його листування з митрополитом, розпочате після смерті батька. Так, наразі знайдено 39 листів від Левинського митрополиту, які є важливим джерелом вивчення його життєвого шляху. Зокрема, з них відомо, що під час перебування С.Левинського у Львові витрати на його лікування взяв на себе А. Шептицький, тож навіть під час подальших переїздів Левинський продовжує у листах висловлювати велику вдячність.

У 1934 та 1935 роках Степан Левинський друкує свої праці у львівському часописі «Назустріч», зокрема він пише про архітектурні пам’ятки Львова та їх реставрацію (у нарисі «Відкриваю Львів» він зазначає, що оскільки більшість часу живе поза Львовом, коли приїжджає, то відкриває його з нового боку), а також про японську поезію, твори українського та японського мистецтва. Ці роки були позначені і новою мандрівкою письменника, за якою був виданий твір «Схід і Захід: Нариси з подорожі» – про його мандри через такі відомі східні міста як Константинополь, Єрусалим, Каїр.

З 1936 р. життя С. Левинського кардинально змінюється: він переїздить до Китаю, де до 1940 року працює референтом з торговельно-економічних справ і перекладачем з японської мови у польському консульстві в Харбіні. Прикметно, що він одержав цю посаду завдяки за підтримки УНДО (Українське національно-демократичне об’єднання) та його голови Василя Мудрого. Також цікавий момент: у 1939 р. на знак протесту проти ліквідації Карпатської України він подав заяву на звільнення, але згодом відкликав її через тиск УНДО. Однак одну із своїх посад він все ж втратив і залишився тільки на посаді перекладача. У цей час письменник і мандрівник бере активну участь в житті місцевої української громади, зокрема стає постійним автором українських видань в Маньчжурії, у часописі «Український голос на Далекому Сході».

Шанхай, Китай, 1920-ті рр.

Тоді ж разом з відомим істориком, дослідником Українського Далекого Сходу  Іваном Світом 1937 року працював над виданням мапи «Зеленої України». Фактично Левинський допомагав із фінансуванням цього проєкту, про що згадує І. Світ в одній із своїх праць. Також він долучився до видання «Українсько-японського словника»: перевірив понад 35 перших сторінок, але через переїзд спершу до Шанхая, потім до Пекіна вже не мав можливості брати активну участь у підготовці словника. Та попри відстань співпраця продовжувалась. До прикладу, Степан Левинський з Пекіна пересилав до Харбіна в редакції українських видань статті про Україну, які виходили в Китаї. У цей час мандрівник вивчає китайську мову, але не забуває і про своє захоплення Японією та здійснює подорожі до неї і Кореї, що пізніше, в 1942-1944 роках, стало поштовхом до написання праці «Враження з Японії».

У березні 1942 року Левинський погоджується на пропозицію стати перекладачем з японської мови у французько-японському комітеті при правлінні губернатора Індокитаю у Сайгоні (сучасний Хошимін). Варто зауважити, що у цей час його ім’я фігурує і у звіті ЦРУ щодо операції «Беладона», метою якої було створення агентурної мережі. Так, його названо однією із контактних осіб УГВР (Українська головна визвольна рада). На жаль, наразі більше відомостей про цей етап його діяльності і життя ми не маємо.

У 1946 році мандрівник повернувся до Франції, де і помер 8 жовтня того ж року у місті Гап.

Хоча постать українського мандрівника і письменника, перекладача і багатогранної особистості Степана Левинського досі незаслужено маловідома широкому загалу, але, сподіваємося, цей матеріал підштовхне когось з читачів до ближчого знайомства з його творчістю як одного з перших українців, який відкрив для нас країни Сходу. Та й у біографії письменника можна побачити захопливу історію втілення мрій багатьох з нас про подорожі до далеких країн, що саме по собі є цікавим.

Назарій Дородних, студент освітньої програми «Сходознавство» КНУ імені Тараса Шевченка