Видатний український художник, графік, мистецтвознавець, поет, перекладач, редактор та журналіст Святослав Гординський народився 30 грудня 1906 року в місті Коломия, що на Івано-Франківщині, в родині Ярослава Антоновича-Гординського – відомого літературознавця та професора Львівської гімназії, в якій хлопець і отримав освіту. Вже зі шкільних років він почав виявляти інтерес та здібності до мистецтва та літератури, тому в 1922 році Святослав вступив до відомої львівської Мистецької школи Олекси Новаківського, де отримав перші, не лише технічні, а й теоретичні знання з мистецтва. З отриманим багажем знань Гординський подався закордон, а саме до Берліна – вивчати в Берлінській академії мистецтв графіку та історію мистецтв з нахилом на візантологію. Ще у Львові його здібності помітив Митрополит Андрей Шептицький, який часто допомагав молодим митцям. Завдяки його підтримці Святослав отримав стипендію на навчання в мистецьких академіях Парижа, куди й вирушив у 1928 році. У французькому середовищі він почав шукати себе, бажаючи використовувати в своїх роботах поширений стиль неопластицизму Мондріана, який був популярний в колах європейських авангардних художників міжвоєнного двадцятиліття, з українським світобаченням. В цей час графічні твори Гординського часто виставлялися на виставках в Парижі, викликаючи захват публіки.

Після завершення навчання в академіях Жульєна та Леже, Святослав Гординський повернувся до Львова на початку 1931 року. Повернувшись із досвідом європейського модернізму, він почав упроваджувати свої ідеї у львівське мистецьке середовище, поєднуючи їх з національними мотивами українського орнаменту.

Саме в цей час він долучився до заснування Асоціації незалежних українських митців (АНУМ), яка об’єднала найпрогресивніших художників Галичини. Гординський став не лише одним із її учасників, а й активним організатором виставок АНУМ, редактором та автором художнього оформлення каталогу асоціації. Паралельно він працював як графік, створюючи екслібриси, книжкові та журнальні обкладинки, а також театральні афіші, які поєднували в собі його європейське та українське бачення авангарду. Святослав буквально переніс у Галичину здобутки європейських шкіл, закладаючи основи нового українського графічного авангардного модерну. У 1931 році він оформив обкладинку каталогу «Першої виставки АНУМ», а вже наступного року, на «Виставці сучасної української графіки», Гординський продемонстрував свої екслібриси, які були створені для Миколи Марковського, Петра Ковжуна, Івана Крушельницького та різних культурно-освітніх організацій (екслібрис музею «Верховина» у Стрию та Кружка «Рідної Школи» в Богородчанах) тощо. Саме завдяки своїй широкій діяльності він швидко став одним із провідних діячів українського мистецького життя Львова початку 1930-х років.

Однак, його діяльність не обмежувалася графікою та організаторськими здібностями, він також проявив себе як поет, перекладач, критик, оскільки прагнув піднести українську культуру до європейського рівня. В цей період він став редактором часопису «Мистецтво», яке видавало АНУМ, де публікував статті про розвиток живопису, графіки, декоративного та церковного мистецтва. Гординський вважав, що українське мистецтво має спиратися на національний та історичний контекст, але розвиватися в течії європейських тенденцій. У своїх текстах він показував свої глибокі знання з історії мистецтва, стилів та прагнув осмислити українське мистецтво як частину світової культури.

Паралельно він активно почав писати. В 1933 році Гординський видав збірку поезій «Барви і лінії». Критика була прихильною до поета, якого досі знали передусім як успішного художника. Вже в 1990 р. у Детройті в інтерв’ю на запитання, чому він почав писати вірші, Святослав відповів: «Причин було багато, найважливіша – якась органічно-психічна. Роками в моїй голові гуділи чужі строфи різних поетів, не тільки українських, а й польських, латинських, французьких… Тож просто, як реакція, наскочила думка творити собі поетичні строфи самому. Саме тут, заки виросло щось власне, потрібне було експериментування. Доказ цьому дві мої перші збірки – «Барви і лінії» та «Буруни», де побіч деяких цікавих віршів є й просто учнівські».

С.Гординський та Б.Кравців

Його поезія передавала почуття, образи та кольори не гірше за полотна. Напередодні Другої світової війни Гординський продовжував писати картини, займався перекладами, організовував виставки, співпрацював із театрами, займався сценографією, проектував обкладинки для українських книжкових видавництв, створював ілюстрації для періодики. Паралельно митець займався дослідженням українського іконопису, зокрема періоду княжої доби та Галичини. Його культурна діяльність поєднувала перш за все бажання зберегти національну ідентичність у мистецтві, що й стало головною ідеєю всього його подальшого життя.

«Відпочинок в околиці Нью-Йорка», 1960 р.

Після початку війни, Святослав продовжував свою мистецьку роботу у Львові, проте вже в 1944 році він вирішив емігрувати, оскільки не бачив перспективи для розвитку своєї творчості з приходом радянської влади. Декілька років він перебував у таборах для переміщених осіб у Польщі, Словаччині, Берліні та Мюнхені, де продовжував створювати картини, організовував українські художні виставки в різних містах Європи й викладав у мистецьких студіях для молодих емігрантів. В 1947 році він став учасником та куратором виставки творів переміщених осіб у Баварському національному музеї.

Того ж року, він емігрував до Сполучених Штатів Америки, оселившись у Нью-Джерсі, а згодом у Нью-Йорку. У цей період Гординський став активним діячем української діаспори. Він став редактором журналів «Арка» та «Наше життя», а також заступником голови «Об’єднання митців-українців Америки», що діяло з 1952 року в Нью-Йорку.

В Америці Святослав Гординський розвинув свій талант монументаліста. Його творчі надбання представляють тогочасне новітнє сакральне мистецтво. Перебуваючи під впливом Михайла Бойчука, він сформував свою мистецьку концепцію, сперту на візантійські канони. В подальших роках він створив багато мозаїк, стінописів та іконостасів, які прикрашають п’ятдесят шість храмів у США, Канаді, Західній Європі та Австралії. Серед них, зокрема мозаїка «Хрещення Христа» для церкви св. Івана Хрестителя в Нью-Йорку та «Тисячоліття хрещення України-Руси» – на фронтоні собору св. Володимира і Ольги в Чикаго, 1988 року, а також численні ікони та настінні композиції в українських парафіях. Його стиль поєднував візантійську традицію із сучасною декоративністю, що зробило його роботи унікальними у релігійному мистецтві ХХ століття. Сам Гординський у одній із статей «The Ukrainian Weekly», наголошував: «Хорошу роботу може виконати лише досвідчений митець, який, крім того, знає історію своєї церкви та її мистецтва, митець, здатний виразити себе мовою свого часу, але який не бере себе за відправну точку і не заперечує досягнення традицій».

Святослав Гординський «Хрещення Христа»

Паралельно він продовжував писати поезію та перекладати європейських авторів – Данте, Рільке, Гете та багатьох інших. Його антологія «Поети Заходу» 1961 року стала однією з найвідоміших збірок української перекладної літератури. У численній мистецтвознавчій спадщині Святослава Гординського – монографічні дослідження про знакових українських митців: Тараса Шевченка, Миколу Глущенка, Павла Ковжуна, Олександра Архипенка та багатьох інших і сотні статей, опублікованих на шпальтах часописів «Сучасність», Мюнхен, «Нотатки з мистецтва», Філадельфія, «Свобода», Нью-Йорк тощо. Як мистецтвознавець, Святослав Гординський підготував серію статей і досліджень про український іконопис і новітній живопис діаспори, зокрема про творчість Олекси Новаківського, Ярослави Музики, Мирона Левицького.

Святослав Гординський у своїй майстерні, 1970 р.

Після проголошення Незалежності України, в 1991 році Гординський із великим піднесенням відвідав рідну землю. До Національного музею у Львові він передав частину свого архіву та ескізів, зустрівся зі студентами, художниками та письменниками.

Впродовж всього життя Святослав Гординський мав на меті просувати українське мистецтво до світового рівня, зберігаючи у модерних творах стародавні традиції. Перебуваючи десятиліттями в еміграції він ніколи не забував, звідки походить, постійно підтримував інших українських митців, організовував виставки для художників діаспори, поширював українські видання та сам продовжував творити як художник і мистецтвознавець, вважаючи, що Україна починається з кожного, і що навіть на відстані від Батьківщини потрібно пам’ятати про неї і працювати для неї. Саме завдяки його наполегливості, неймовірній працездатності, організаторським здібностям та вмінню промотувати українське мистецтво, воно слало значно впізнаванішим в Америці та Європі, а імена українських митців стали поруч із закордонними.

Анна Ситник, студентка освітньої програми «Американістика та європейські студії (з поглибленим вивченням іноземних мов)» КНУ імені Тараса Шевченка