Команда “Україна” – як починався український футбол в діаспорі

Футбол після Другої Світової війни лише починав завойовувати популярність у Північній Америці, в той час як в Європі він уже мав статус спорту №1. Поряд з іншим дозвіллям, цей вид спорту став тим, що згуртовувало емігрантів у важкі часи – українські футбольні команди створювалися емігрантами і в Німеччині, і в Італії. Ця хвиля «українізованого» футболу докотилася і в Країну кленового листка, куди українці активно емігрували у повоєнний період. Саме там постало спортивне товариство «Україна» – перший український футбольний клуб в Канаді.

Основною проблемою на початку розвитку футбольної команди СТ «Україна» стало те, що команда діаспорян не мала достатнього «авторитету». Як згадує дослідник Я. Хоростіль, інколи матчі між представниками СТ та  іншими командами не відбувалися тому, що деякі з них просто забували про запланований матч та не приходили у назначений час на поле. Але завдяки зусиллям голови СТ С. Мацкевича у 1948 році було організовано п’ять товариських матчів. 

У п’яти проведених товариських матчах, гравці СТ «Україна» змогли здобути три перемоги, і потерпіли дві поразки.

Окрім перемог з впевненим рахунком, чим СТ «Україна» були зобов’язані багатьом гравцям-емігрантам з Німеччині, Австрії та Італії, ці матчі вирізнялися ще й тим, що зібрали достатню кількість глядачів, що продемонструвало інтерес до українського футболу. Це стало одним із вирішальних аргументів на користь прийняття української команди до другого дивізіону Канадської Національної Футбольної Ліги у 1948 році.

Наступного року команда СТ «Україна» була розширена – успіх та прийняття до другого дивізіону приваблювали спортсменів. Були організовані юніорська та дитяча команди, які, не відстаючи від першої команди, котра боролася за призові місця у своєму дивізіоні, також брали участь у матчах на своєму рівні. У команді СТ «Україна» особливо виділявся Роман Панчишин – за сезон він забив 42 голи у 33 матчах другого дивізіону. Загалом же команда показала дуже гарний результат – з 33 матчів «Україна» здобула 25 перемог, а 8 матчів порівну розділила між поразками та нічиїми – по 4. Забивши 121 раз, в основному завдячуючи Панчишину, воротарі команди пропустили лише 32 голи. Серед матчів слід згадати нічию з ірландською «Олстер Юнайтед» з Онтаріо 1:1 – однією з найкращих команд у Канаді, кількаразовим чемпіоном Канади.

Матчі української команди збирали все більше глядачів. Так, на матчі з «Ольстером» їхня кількість сягнула чотирьох тисяч, а в матчах з «Гагібором» та «7000 Клаб» – по дві тисячі глядачів.

Вже у 1950 році команда СТ «Україна» дебютувала у найвищій лізі Канади, одразу зайнявши там 5 місце з 8 учасників західного дивізіону. Наступного року, зайнявши 3 місце у груповому етапі, команда вийшла у плей-офф – за правилами Канадської футбольної ліги турнір проходив за таким форматом. Саме ця команда, яка протягом сезону змінила трьох тренерів – А. Горського, О. Скоценя, О. Стецькова, – змогла вперше в своїй історії, на 4-му році після заснування, завоювати трофей Національної Футбольної Ліги – перемігши з рахунком 1:0 команду «Кенедіанс».

Саме так почалася видатна історія футбольної команди СТ «Україна», яка двічі стала чемпіоном по три рази підряд – у 1953–1955 роках та у 1964–1966 роках, водночас завоювавши 5 кубків Національної Футбольної Ліги – у 1951, 1953, 1961, 1963 та 1964 рр. СТ «Україна» з Торонто відіграло важливу роль і у становленні футболу в Канаді як такому – у різні часи у збірній Канади з футболу грали Остап Стецьків, Волтер Закалюжний та Мирон Береза – вони брали участь у матчі відбору до Чемпіонату Світу зі США, який завершився перемогою Канади з рахунком 3:2, при чому один з голів був на рахунку Остапа Стецьківа. Окрім того, «Україна» подарувала збірній Канади ще й видатного тренера – О. Скоценя, який грав за команду з Торонто, згодом став головним тренером канадської збірної по футболу.

Участь української діаспори у розвитку канадського футболу після Другої Світової не обмежується лише СТ «Україна» – по всій Канаді вже існували різноманітні українські спортові товариства. Одними з найуспішніших були представники СТ «Україна» з міста Монреаль, котрі завоювали чемпіонство та кубок у 1957 р., СТ «Тризуб» з Торонто, та десятки інших товариств у різноманітних містах Канади – Едмонтоні, Вінніпезі, тощо. Окрім згадуваних вище Стецьківа, Закалюжного та Берези, канадський футбол прославляли також брати Чижовичі – Євген та Волтер, які відомі і як гравці, і як тренери, Северин Палідович, який був тренером з 1964 по 1972 рр., і в 1966 р. отримав звання тренера року, Ігор Попович, також тренер, та, звичайно ж, Тоні Чурскі – воротар збірної Канади українського походження, включений до зали футбольної слави Канади у 2005 році.

Автор: Костянтин Положай,  студент IV курсу освітньої програми “Американістика та європейські студії”,Київський національний університет імені Тараса Шевченка