ЕНДІ ВОРГОЛ – КОРОЛЬ АМЕРИКАНСЬКОГО ПОП-АРТУ

Мистецтво є невіддільною частиною нашого життя від найдавніших часів до сьогодні, від примітивних форм у первісної людини до маси засобів для самовираження митця, якими володіє сучасна людина: скульптура, 3D-графіка, живопис, фотографування тощо. У кожній із цих галузей можна виділити своїх геніїв, родоначальників, революціонерів, які кардинально вплинули на розвиток мистецтва.

Однією з таких постатей є Енді Воргол – всесвітньо відомий митець, один із засновників поп-арту. Не менш цікавим для нас є той факт, що він мав українське походження. Андрій Воргола («українське» ім’я митця) народився в американському Пітсбурзі 6 серпня 1928 року в сім’ї емігрантів з вихідців з лемківського села Микова на Пряшівщині (тоді це була територія Австро-Угорської імперії, нині – Словаччини).

Батьківщиною поп-арту вважається Велика Британія, де в середині 1950-х років кілька молодих художників Пітер Блек, Джо Тілсон та Річард Сміт, які не сприймали тодішні підходи до створення мистецтва, намагалися проявити свій талант у нових сферах – виробництві фільмів та реклами, ілюструванні упаковок продуктів та коміксів, продюсуванні поп-музика. Це стало передвісником культурної революції в країні і її входження в постіндустріальну добу. Тоді ж з’явився термін «Поп-арт».

Поп-арт черпав натхнення в американській популярній культурі. Попри все своє новаторство, на островах він був більш академічним у своєму підході. Енді Воргола ж називають «королем поп-арту», бо у Сполучених Штатах цей стиль став одним із елементів репрезентативного мистецтва – розкутого та відвертого, побудованого на протиставлені абстрактному експресіонізму та здатності відображати дух нової постіндустріальної епохи.

Дитинство народженого в промисловому Пітсбургу Енді Воргола не було наповнене яскравими барвами. Його батьки важко працювали, а самого Енді у восьмирічному віці вразила рідкісна хвороба, яка негативно впливала на роботу нервової системи, – хорея або Танець святого Віта. Проводячи багато часу вдома, він захопився малюванням, а відтак – мистецтвом в ширшому значенні, і в 1954 р. вступив до Технологічного інституту Карнегі на відділення малювання та дизайну. Після його закінчення працював ілюстратором у нью-йоркському журналі, а згодом влаштувався на роботу в журналі «Гламур», і невдовзі перетворився на найуспішнішого з комерційної точки зору художника 1950-х.

Водночас він відрізнявся власним химерним стилем, з оригінальною технікою промокальної лінії та використанням гумових штампів для своїх малюнків. Наприкінці десятиліття він почав приділяти більше уваги живопису і вже у 1961 році дебютував у «поп-арті» з картинами, орієнтованими на серійне, комерційне виробництво. Енді Воргол сам сприймав цей напрям як щось нове, молодіжне і не схоже ні на що інше. Він наголошував, що поп-арт є чимось новим та незрівнянно неосяжним: «як тільки ти відчуєш поп, ти більше ніколи не зможеш побачити нічого так, як раніше. І коли ти вже почав думати про поп, ти вже ніколи не зможеш побачити Америку такою, як раніше».

У 1962 році публіці було представлено його славнозвісні «Банки із супом «Кемпбелл», що ознаменувало дебют поп-арту на західному узбережжі США. Звичайно, критики були спантеличені: напівмеханізований процес створення, нехудожній стиль і комерційний, цілком утилітарний сюжет. Популярному тоді експресіонізму післявоєнної епохи протиставлявся комерціалізований проєкт, спрямований на широкі маси суспільства споживання. Проте дебати і протиріччя сприяли популярності Енді Воргола, що допомогло йому вирости з сильного, проте комерційного ілюстратора до помітного митця, несхожого на інших висхідних зірок поп-арту.

Він любив писати портрети знаменитостей у яскравих кольорах. Серед них виділяється постать Мерілін Монро. «Бірюзова Мерилін» стала настільки вдалим і знаковим образом, що його охрестили вельми промовисто – «Джоконда XX століття» і навіть «Діва Марія XX століття». Згодом ця картина була продана на аукціоні за 80 мільйонів доларів.

Енді Воргол вважається одним з найуспішніших комерціалізованих митців. Вісім його робіт включено до рейтингу найдорожчих картин світу. Шість з них були продані на відкритих торгах і дві – на закритих. Так, у листопаді 2013 року його «Срібну автокатастрофу» 1963 року продали на аукціоні за 105,4 млн доларів. Це – найдорожча картина одіозного короля поп-арту.

Окрім художньої діяльності, Енді реалізовував свої мистецькі амбіції і в інших сферах. Він відомий серед кінематографістів, музикантів та видавців. Особливо неординарними були кінострічки митця в стилі «нерухомого фільму». Наприклад, ви можете поспостерігати за сонним поетом Джоном Джорном протягом 5 годин або 8 годин дивитися на хмарочос «Empire State Building». Цікаво, що у Енді з’явилася купа «послідовників» у ХХІ столітті: на «YouTube» можна знайти такі відео як «10 годин абсолютної тиші», де демонструється чорний екран чи як «10 годин сиджу і нічого не роблю».

Не менш успішною була його культурно-організаційна й продюсерська діяльність. У 1964 році він відкрив власну студію – «Фабрику», яка, окрім місця, де здійснювалася суто професійна художня діяльність, перетворилася на один з головних культурних осередків Нью-Йорка, відомий гучними вечірками, в яких брали участь найбагатші мешканці Великого Яблука. Дуже цікавою є його робота як продюсера групи «Velvet Underground». Він створив обкладинку їх дебютного альбому «The Velvet Underground and Nico» 1967 р., що сама по собі стала витвором мистецтва. Яскраво-жовтий банан із підписом художника та написом «Peel slowly and see» (Повільно очищайте і дивіться) також став одним з його найвідоміших зображень.

На мистецтво Енді Воргола мав сильний вплив його світогляд та спосіб життя. По-перше, митець був відкритим геєм, що у ті часи не було прийнято афішувати, але сексуальна революція, що вже розпочалася, дозволила почуватися вільніше і демонструвати, що люди з нетрадиційною орієнтацією – не менш талановиті. По-друге, попри активність та епатажність на публіці, Енді був досить закритою людиною, схильним до усамітнення. Зрештою, і віросповідання Енді Воргола також було незвичайним для американців – він відвідував русинську греко-католицьку церкву святого Іоана Златоуста.

Енді Воргол помер у 1987 році у віці 58 років у місті, де почався його зліт, – Нью-Йорку. По собі він залишив величезну художню спадщину та 610 запакованих коробок, які називав «часовими капсулами». У них були речі, до яких він торкався протягом свого життя: журнали, записки, фотографії, одяг та взуття відомих людей, що демонструє епатажну Енді Воргола.

Постать Енді Воргола є настільки багатогранною, наскільки й незбагненною. Про нього пишуть книги мистецтвознавці та біографи, знімають документальні та науково-популярні програми і фільми, його картини стали не лише втіленням, а й одним з найвпізнаваніших символів поп-арту. Так, у 2012 році нью-йоркський Метрополітен організував виставку, присвячену художнику, де було продемонстровано 45 робіт Е.Воргола разом із 100 роботами інших 60 художників, які надихалися його творами. У 2014 році дизайнерка Діана фон Фюрстенберг у співпраці з Фондом візуальних мистецтв Енді Воргола створила колекцію, присвячену 40-річчю її культових суконь, що містять зображення картин Воргола з серії творів «Квітка», яку він розпочав у 1964 році. У 2013 році дім моди «Pradа» використав цю серію у своїй колекції весна/літо.

Назар Мачинський, студент 4 курсу освітньої програми «Американістика та європейські студії» КНУ імені Тараса Шевченка