«Зрадника затримано», – такий заголовок з’явився на перших шпальтах краківського часопису «Nowości Illustrowane» 1 вересня 1923 р. Йшлося про Андрея Шептицького – предстоятеля УГКЦ, митрополита Галицького, архієпископа Львівського (1901–1944), доктора права і богослов’я, мецената, одного із найвидатніших провідників української церкви й національного руху першої половини ХХ століття. Газета повідомляла: «Андрей Шептицький, нащадок старої польської шляхти, зрадив свій народ і за допомогою загарбників прагнув завдати йому серйозного удару, знищуючи польськість в Східній Галичині».

На час появи статті минуло майже три роки відтоді, як митрополит Шептицький покинув рідну митрополію та вирушив у довге турне Європою та Америкою. Польська преса та політикум пильно стежили за його пересуванням, промовами, зустрічами і реакцією на них українців, стверджуючи, що «митрополит Шептицький не дармує…» (тобто не втрачає часу даремно і має успіх, об’єднуючи українців з діаспори для підтримки України), що, звісно, було небажаним для них. Водночас для української діаспори в Америці приїзд Андрея Шептицького став дуже важливою подією на десятиліття, символом єдності у боротьбі за спільні цінності та допомоги Батьківщині.

Мета далекої і тривалої поїздки митрополита, перш за все, полягала у відстоюванні права української нації на національне самовизначення, що було особливо актуально в очікуванні рішення Ради послів Антанти (йшлося про статус українських земель, насамперед Східної Галичини, затиснутої з усіх боків більш сильними супротивниками, які претендували на них, тож їх доля вирішувалася європейськими державами).  Як член УНРади на чолі з Євгеном Петрушевичем, Шептицький під час своїх подорожей підтримував тісний зв’язок з представниками українських дипломатичних місій за кордоном. На зустрічах із високопоставленими особами митрополит намагався донести занепокоєння українців щодо політичного майбутнього Галичини, заручитися підтримкою в цьому питанні.  Наприклад, у листопаді 1921 р. він подав відповідний меморандум держсекретарю США Чарльзу Евансу Г’юзу. Перебуваючи в США, митрополит пояснив свою позицію з цього питання так: «Поки я  маю сили, я вважаю своїм обов’язком допомагати нашому народу і нашій Церкві.  Якби Рада послів передала Галичину Польщі, я вважав би себе винним, за те, що перебуваючи в європейських столицях і у Вашингтоні, я не зробив усього, що було можливо, для репрезентації та захисту нашої справи».

Українки з організації «Січ» протестуть проти польської окупації Східної Галичини. Поч.1920-х

Митрополит Андрей Шептицький представляв також інтереси українців за кордоном, опікувався їхніми релігійними та культурними потребами. Так, він зумів переконати папу римського Пія Х у необхідності створення українського єпископства у США, наслідком чого стало призначення у 1907 р. єпископом о. Сотера Ортинського. У 1910 р. в Монреалі відбувався Євхаристійний конгрес, на якому побував митрополит. За його участі відбулося посвячення у жовтні 1910 р. катедри Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії у Філадельфії. На початку 1914 р. від імені галицьких українців Шептицький підписував із поляками угоду про порозуміння. 28 лютого 1918 р. митрополит виступив із промовою в Палаті панів у Відні щодо укладання Берестейського договору, після чого  Холмщина таки відійшла до УНР.

Тож нова велика поїздка виглядала цілком логічним і послідовним кроком у захисті інтересів українців та України. Перебування митрополита Андрея Шептицького у Франції, Швейцарії, Бельгії, Голландії й Британії тривало п’ять місяців, перш ніж він 1 серпня 1921 р. прибув до канадського Квебека. Приїзд «національного поводиря» та «мученика за батьківську віру» до Канади відзначив «Канадійський Українець» – друкований орган українців Канади: «З невисказаною радістю вітаємо свого пастиря-мученика, але теж жаліємо, що не могли зустрічати в хвилі приїзду, бо приїзд був довго ожиданий, але теж заразом несподіваний».

Андрей Шептицький та Микита Будка

Під час перебування у Вінніпезі, митрополит, завжди в супроводі єпископа Микити Будки, вислуховував представників різних громад української діаспори, відвідував школи, церкви й монастирі. 18 серпня Шептицький урочисто благословив закладення першого каменя під фундамент Канадсько-Української бібліотеки. Під час урочистостей єпископ Будка вручив митрополитові понад дві тисячі доларів на гуманітарну допомогу Галичині. Митрополит Андрей Шептицький присвятив майже три місяці відвіданню Канади, цікавлячись не лише справами в Квебеку, але і в Монреалі, Оттаві, Гамільтоні, Йорктоні, Мондері, Ванкувері і Торонто – містами з великими українськими громадами. Під час місії він постійно наголошував на необхідності єдності та організації допомоги Галичині.

Освячення катедрального храму Непорочного Зачаття Діви Марії у Філадельфії. Андрей Шептицький в центрі процесії

17 листопада 1921 року митрополит Андрей Шептицький прибув до Філадельфії, де його урочисто вітали на залізничному вокзалі Редінг. З цієї нагоди тут зібралися представники усіх українських парафій з очільником єпархії о. Петром Понятишиним. Діти декламували поезії та співали на честь його приїзду. Преса – як американська, так і українська – приділила велику увагу візитові Шептицького. Його часто запрошували на бенкети з нагоди приїзду та були раді бачити в храмах української діаспори.

24 листопада митрополит прибув у Вашингтон, де його прийняв Президент США Воррен Гардінг. Наступного дня Шептицький зустрівся з міністром торгівлі США Гербертом Гувером і державним секретарем Чарльзом Г’юзом. Він подякував за отриману допомогу і повідомив про загальну ситуацію в Галичині. На думку о.Понятишина, митрополит покладав великі надії на позитивний результат цієї зустрічі, оскільки Гувер, відповідальний за гуманітарні дії США в Європі, був здебільшого чутливим до потреб народів. Цікаво, що тоді ж Г. Гувер запитав, під чиєю владою – польською чи російською – прагнуть жити українці Галичини, на що Шептицький відповів: «Вони не піклуються про перехід з одної в’язниці до іншої». Тобто підкреслив, що найкращим вирішенням «українського питання» було б визнати незалежність української держави.

Андрей Шептицький з представниками української діаспори в Бразилії

У березні 1922 р. митрополит залишив США і попрямував до Бразилії та Аргентини. Так, в Бразилії особливо гучним став його візит до Курітіби, одного з найдавніших та найбільших осередків української діаспори. Шептицького вітали представники місцевої цивільної та релігійної влади, очолювані єпископом Брагою. 5 квітня парафіяни, одягнені у традиційні костюми, урочисто зустріли митрополита хлібом-сіллю у своїй церкві. Далі А. Шептицький відвідав українську школу імені Тараса Шевченка, відслужив божественну літургію, прийняв чимало відвідувачів, вислуховуючи їх та даючи поради щодо організації українського культурного життя. Протягом перебування в Бразилії митрополит відвідав також українські громади в містах з українськими громадами у штатах Сан-Паулу, Парана, Санта-Катаріна та ін.

Обкладинка книги про візит А. Шептицького до Місьйонес

Першим містом в Аргентині, до якого завітав Андрей Шептицький, був Апостолес – найстаріше українське поселення у провінції Місьйонес на півночі Аргентини. На станції Сан-Томе його зустріла делегація української діаспори на чолі з отцем Іваном Сенишиним. Через кілька днів митрополит приїхав до представників української діаспори в Азарі, власними силами яких були збудовані церква, школа і бібліотека «Просвіти». Після душевного прийому він відправив урочисту Літургію, а потім зачитав коротку лекцію катехізису. Особливу увагу преси привернув і його візит до штату Місьйонес, де А. Шептицький з’явився перед вірянами верхи на білому коні. У місті Трес-Капонес митрополит освятив Церкву Пресвятого Серця Ісусового та передав на престол мощі Святого Йосафата, мученика і апостола греко-католицької церкви, що їх митрополит носив завжди з собою.

У вересні 1922 року Андрей Шептицький повернувся до США.

Бенкет у Чикаго з нагоди приїзду митрополита за участі О. Кощиця. Фото з архіву УНМ в Чикаго

Незважаючи на погіршення здоров’я, він організував у Нью-Джерсі і Нью-Йорку зустрічі з греко-католицькими священиками та представниками української діаспори загалом. Під час перебування в парафії св. Миколая в Чикаго через загострення хвороби ноги він був змушений госпіталізуватися із ризиком можливої ампутації. Після одужання Шептицький написав два листи о. Понятишину, в яких висловив бажання продовжити свої візити. Проте згодом митрополит повідомив про намір повернутися в Східну Галичину. 12 листопада 1922 р. він виїхав до Канади, а через два дні на борту лайнера «Імператриця Шотландії» – до Європи. Незважаючи на опір польської влади та її бажання скомпрометувати Шептицького в очах  західного світу, все ж дозвіл на в’їзд в Східну Галичину наприкінці серпня 1923 р. йому надали, щоб не загострювати ситуацію.

Українки біля Білого Дому протестують проти польського панування на Галичині. Січень 1922 р.

На той час представники Ради послів Антанти вже прийняли остаточне рішення про приєднання Галичини до складу Польщі (14 березня 1923 р.), що означало поразку політичної місії митрополита. Проте всі інші завдання «американського турне» – ознайомлення із становищем вірян греко-католицької церкви в Америці, консолідація зусиль української діаспори в наданні допомоги зруйнованій воєнними діями Галичині, згуртування громади та донесення закликів бути вірними своїй церкві й розбудовувати українську культуру, спираючись на власні сили, – були реалізовані повною мірою. А враження від візиту самого митрополита Андрея Шептицького як найбільш шанованого духовного лідера, та його благословення українцям у США, Канаді, Бразилії та Аргентині стали важливим поштовхом і натхненням для подальшого гуртування і розбудови українських єпархій та громад в цілому в країнах Північної та Південної Америки.

Церква Св. о. Миколая і будинок, де перебував Андрей Шептицький в Чикаго.
Фото з архіву УНМ в Чикаго

Марія Кудасюк, студентка освітньої програми «Американістика та європейські студії (з поглибленим вивченням іноземних мов)» КНУ імені Тараса Шевченка