Джек Пеланс – найвідоміший українець Голівуду

Дитинство і юність

Протягом всього свого життя відомий голлівудський актор Джек Пеланс перебував під впливом свого українського походження. Він народився 19 лютого 1919 р. в сім’ї українських емігрантів, які приїхали до США на початку ХХ століття. Пращури Пеланса походили зі Східної Галичини: батько народився в Іване-Золотому – невеличкому селі на лівому березі Дністра, мати походить із сучасної Львівської області. При народженні його назвали Володимир Палагнюк, але пізніше, почавши акторську кар’єру, він змінить ім’я на Джек Пеланс, що було більше по-американському.

Родина Палагнюків мешкала у шахтарському містечку Латтімер-Майнз у штаті Пенсильванія. В юності Пелансу доводилося важко працювати, щоб допомогти сім’ї, і він часто працював на шахті разом з батьком. Незважаючи на важке дитинство, Палагнюк вчився на «відмінно» і зміг отримати стипендію для вступу в університет Північної Кароліни, де вивчав журналістику і грав у футбол. Володимир досяг значного успіху у футболі, однак скоро розчарувався у цьому спорті через його надмірну комерціоналізованість. Наприкінці 1930-х рр. Палагнюк під псевдонімом Джек Браззо вирішив розпочати професійну боксерську кар’єру. На ринзі Палагнюк досяг приголомшливих результатів, здобув 15 перемог підряд. Очевидно, Пеланс мав великі перспективи у спорті, однак майбутні історичні події змусять його виставити інші пріоритети.

Участь Джека Пеланса у Другій світовій війні

Спортивна кар’єра Володимира Палагнюка була перервана вступом США у Другу світову війну, проте він до кінця життя зберігав чудову фізичну форму. І навіть, через кілька десятиліть, коли в 73 роки отримає «Оскар» прямо на сцені здивує публіку віджиманням на одній руці.

В 1942 році майбутній актор записався добровольцем до американської армії і пройшов підготовку пілота бомбардувальника, зрештою літав на B-17 Flying Fortresses в Європі. Він служив у 15-й повітряній армії, яка базувалася в Італії та здійснювала бомбардування цілей у Німеччині і республіці Сало. Протягом служби у ВПС США він здійснив 35 бойових вильотів і отримав медаль за відмінну поведінку – одну з військових нагород США. Служба Палагнюка закінчилася трагічним інцидентом – його літак спалахнув, однак Пеланс встиг катапультуватися, отримавши опіки, які йому довелося тривалий час лікувати, робити пересадку шкіри на обличчі. Однак шрами після тієї катастрофи назавжди залишилися на обличчі актора, додаючи його образам певного шарму. Згодом Палагнюк назве свою військову службу важливим життєвим уроком і джерелом позитивного досвіду. Він вважав, що служба в армії допомогла йому розвинути самодисципліну, зосередженість і почуття відповідальності, що згодом добре послужило йому в його акторській кар’єрі.

Ще перебуваючи в лікарні, Палагнюк вирішив розпочати акторську кар’єру в театрі. Пізніше він перейде на телебачення та кіно.

Акторська кар’єра

Джек Пеланс мав довгу та видатну кар’єру, яка охопила понад п’ять десятиліть. Його дебют відбувся на Бродвеї в 1948 р., однак він дуже швидко перейшов до кіно. Його дебют в кінематографі відбувся в  фільмі «Паніка на вулицях» (1950), де Пеланс зіграв зіграв другорядну роль гангстера.

Популярність Пелансу принесла роль головного антагоніста у фільмі «Раптовий страх» (1952). В цій стрічці Пеланс виконав роль Лестера Блейна – актора і чоловіка головної героїні фільму Майри Хадсон (Джоан Кроуфорд). За сюжетом твору, Лестер намагався переписати на себе спадок дружини і позбутися її. Джек Пеланс зіграв майстерно, виглядаючи водночас привабливо і зловісно. Незважаючи на те, що фактично Пеланс грав головну чоловічу роль фільму, його було номіновано на премію «Оскар» за найкращу чоловічу роль другого плану.

Протягом своєї кар’єри Пеланс знявся у десятках стрічок, пробував себе у різних жанрах. «Раптовий страх» став найвідомішим його фільмом в жанрі нуар. В фільмі «Шейн» (1953) він спробував себе в ролі антагоніста вестерна – жанра, що був надзвичайно популярним в ті роки. В історичному фільмі «Знак язичника» (1954) Пеланс грав гроль Аттіли. Інші відомі фільми за його участі – «Великий ніж» (1955), «Професіонали» (1966), «Че!» (1969).

В 1960-х рр. кар’єра Джека Пеланса поступово почала згасати. В цей період він часто грав в європейських фільмах, більшість з яких були маловідомими для масового глядача. Серед європейських ролей Пеланса слід відзначити образ американського кінопродюсера Джеремі Прокоша, втілений ним у французькому фільмі «Зневага» (1963), в якому він знімався з Бріджит Бардо.

В 1980-х рр. Джек Пеланс поступово повернувся до Голівуду, і його зірка засяяла ще яскравіше ніж у 1950-60-х рр.) Найвідомішим фільмом пізнього періоду його кар’єри була комедія «Міські піжони» (1991), за яку він отримав премію «Оскар» за найкращу чоловічу роль другого плану.

Окрім роботи в кіно, Пеланс також працював на телебаченні. Він знімався в багатьох популярних телевізійних серіалах і фільмах, таких як драма «Playhouse 90» (1956) і «Дракула» (1974). Пеланс не припиняв свою акторську кар’єру аж до своєї смерті 10 листопада 2006 року. Лише одна його мрія залишилася нездійсненою – зіграти роль Тараса Бульби.

Своєрідною «візитівкою» Джека Пеланса були його образ брутального привабливого негідника і глибокий оксамитовий голос. Завдяки своїй зовнішності він ідеально підходив як на ролі злочинців і покидьків, так і позитивних  благородних персонажів.

Джек Пеланс і Україна

Син українських емігрантів, Джек Пеланс виріс, розмовляючи українською, знав її на доволі високому рівні, а також завжди підтримував міцний зв’язок з Україною і її культурою. Він пишався своїм українським корінням і часто розповідав про нього в інтерв’ю та публічних виступах. Наприклад, одного разу під час публічного виступу перед американською аудиторією Пеланс зачитав поему Тараса Шевченка «Мені однаково» спочатку українською, а потім англійською. У своїй промові на церемонії нагородження «Оскаром» в 1992 р. Пеланс наголосив на своєму українському походженні, заявивши «Моє їм’я – Володимир Палагнюк».

Джек Пеланс постійно відвідував культурні заходи української діаспори. Так, в 1964 р. разом з іншими відомими голлівудськими акторами  українського походження Михайлом Мазуркевичем і Ніком Адамсом він був запрошений на урочистий вечір Українського народного союзу (УНС) у Лос-Анджелесі. На бенкет він прийшов у вишиванці та грав для присутніх на бандурі.

В 2001 році Джек Пеланс заснував благодійний фонд «Голлівудський тризуб» (Hollywood Trident Foundation) для сприяння комунікації з американськими акторами, що цікавляться Україною, а також для підтримки молодих митців українського походження. У 1996 році Пеланс вперше зміг відвідати Україну і був тепло прийнятий українцями. З собою Пеланс привіз гуманітарну допомогу для жертв чорнобильської катарстрофи. Пізніше він ще кілька разів відвідував землю своїх пращурів і був відзначений орденом «За заслуги» від Президента України за внесок в популяризацію культури та історії нашого народу. Він залишався пристрасним захисником України протягом усього свого життя та був одним з найяскравіших представників в українській громаді США.

Характерно, що у 2004 р. Джек Пеланс принципово відмовився приймати від російського міністерства культури звання народного артиста росії. На спеціальній церемонії, де росіяни нагороджували американців цією відзнакою,  він почувався ніяково і не розумів, що він там робить. А коли несподівано для нього зі сцени оголосили про його нагородження, актор категорично і різко заявив, що він – Українець, і жодного відношення до росії не має: «Мої батьки народилися в Україні. Я – українець, а не росіянин, тож прошу вибачення, але мені тут не місце. Краще мені піти».

Цей епізод справив велике враження на Голлі Пеланс – доньку знаменитого актора: «Тільки після того, як мій батько «виграв» цю нагороду, я в повній мірі осягнула, наскільки сильну пристрасть він відчуває до своєї української спадщини».

Значення особистості Джека Пеланса для світу і України

У середині XX століття, на яку припав початок акторської кар’єри нашого героя, більшість голлівудських зірок мали подібний перебіг кар’єри: спочатку здобували популярність за рахунок однієї-двох помітних однотипних ролей, потім грали переважно «поганих хлопців»,  перетворюючись на акторів однієї ролі. Згодом це неминуче призводило до поступового відходу на другий план і участі переважно у непомітних для масового глядача фільмах. Після цього етапу кар’єра більшості зірок зазвичай згасала, а самі вони виявлялися забутими.

Джек Пеланс теж частково повторив цей шлях. Він прославився у декількох фільмах 1950-х рр., після чого «застряг» у ролі «поганих хлопців» вестернів і фільмів-нуар; його кар’єра, здавалося б, почала згасати, проте він несподівано знову увірвався до Голлівуду, ставши ще популярнішим, ніж був, і врешті отримав заслужену славу, нагороду і залишив добру і довгу пам’ять про себе.

А для нас, українців, Джек Пеланс – найяскравіший представник української діаспори за кордоном у сфері культури, зокрема кіномистецтва, різностороння і глибока особистість якого вражає, і який встиг за життя виявити свій талант та силу волю у різних царинах. Його харизма, медійна впізнаваність, активна роль у житті діаспори та безмежна любов до України, коли це ще не було мейнстрімом, а Україна перебувала під окупацією СРСР, зробила його великим промоутером українства як за кордоном, так і в нашій країні.

Давід Маглакелідзе, студент освітньої програми «Американістика і європейські студії» КНУ імені Тараса Шевченка