У аеропорту Чикаго працює усміхнена дівчина з України – Роксолана. Зустрічаючи тих, хто щойно прилетів до США, допомагає їм зорієнтуватися у великому терміналі летовища. Люди часто щиро дякують їй, а особливо українці приємно дивуються, почувши рідну мову. Але мало хто із них здогадується, яку красу своїми руками створює ця скромна українка.
Намистинка до намистинки вона нанизує на ниточки свою любов до Батьківщини та творить витончені етнічні прикраси. Нещодавно Роксолана Прокопів, уродженка Тернополя, яка останні чотири роки живе в Америці, надала кілька своїх витворів на благодійний аукціон, виручені кошти з якого надіслала Фонду захисту Героїв при церкві Св. Йосифа Обручника в Чикаго. Це, розповіла майстриня Ukrainian Chicago, стало втіленням її давньої мрії: “Завжди хотіла певним чином долучатися до благодійності. Але дати гроші — це дуже просто. Я ж мріяла зробити щось, у що я могла би вкласти душу, і при цьому залучити й інших небайдужих до доброї справи. Тепер от зробила намисто для аукціону і відчуваю радість від того, що це — не лише матеріальна допомога, але й духовне збагачення для мене і тих людей, які отримають прикрасу”.
Кожне намисто, створене Роксоланою, унікальне. Перед тим, як братися до роботи, дівчина певний час досліджувала давні українські традиції виготовлення прикрас.
‘‘Мені страшенно сподобалися старовинні гуцульські згарди (архаїчна гуцульська шийна прикраса, що мала вигляд нанизаних на ремінець в один чи кілька рядів мідних литих хрестиків. — UC), дукачі (прикраса у вигляді великої медалеподібної монети), баламути (перламутрові намистини). Додавши до побаченого образи із власної уяви, почала і сама робити щось подібне’’, — згадує Роксолана. 
Мої роботи йдуть у люди. Це надихає і дає змогу рухатися далі, розвиватися. Така творчість окрилює…
Матеріали для намиста Роксолана шукає всюди і не обмежує себе чимось конкретним. “Де лише бачу щось, що можна нанизати на нитку, одразу купую. Це можуть бути і скляні кульки, і дерев’яні, і металеві, і пластикові. Десь так само, думаю, робили і наші предки — використовували все, що було до того придатне, аж до сушених фруктів”.
На створення кожного намиста дівчина витрачає не менше шести годин. Каже, що ніколи не малює собі в уяві завершену роботу, а творить інтуїтивно: “Підбираю кольори та фактури безпосередньо у процесі. Буває, що начебто готову вже прикрасу доводиться розпускати та переробляти наново, якщо не відчуваю в ній гармонії”.
Така прискіпливість до власної роботи дає очевидний результат — сьогодні майстриня має безліч замовлень. “Моя намистина – твоя Україна” – так написано на пакуночках, у яких Роксолана відправляє прикраси майбутнім власникам. “Спершу я збирала намисто лиш для себе — це було моє хобі. Тепер же частинку своєї душі та любові до України у кожній моїй намистинці я передаю іншим людям”.
Автор статті Марічка Паплаускайте
