Художник Сергій Коляда. Змусити людей думати

"Похмура й непривітна" візуальна проза Сергія Коляди – неод’ємна частина нашого життя, як і сам Коляда – людина-андеграунд, справжній анархо-митець щирий й непримиренний до брехні, що малює свої роботи виключно кульковою ручкою" - вважає Антін Мухарський

Усім нам відомо, що мистецтво – це відображення реальності. Спостережливий та чутливий до свого оточення митець навряд чи зможе у своїй творчості абстрагуватися від суспільних явищ, які у той чи інший спосіб нас зачіпають, вражають, дивують; явищ, які хочеться дослідити і зрозуміти, а у деяких випадках – позбутися.

Якщо реальність не надто тішить, а навколо багато негативних явищ, то мистецтво, як відображення дійсності, не може цю дійсність лише прикрашати, а часто показує її такою, як вона є. Творчість Сергія Коляди, сучасного українського художника, однозначно не можна назвати красивою. Він – представник мистецтва андеграунду, який через свої картини змушує нас думати про брудну політику і корупцію, про проблему секс-туризму і проституції, негативного іміджу України у світі та поневіряння українців на заробітках.

На таке мистецтво не хочуть дивитися в Україні, для нього зачинені більшість вітчизняних галерей, тому Сергій Коляда більше відомий за кордоном, ніж у себе на Батьківщині. Він чи не єдиний представник України у Міжнародному русі художників, які малюють кульковими ручками (Ballpoint Pen Art Movement).

Сьогодні в Україні соціальні теми чомусь не популярні,

– розповідає Сергій Коляда, – За кордоном гостросоціальні сюжети у образотворчому мистецтві і в кіно дуже популярні, тому наші роботи, які їм не завжди зрозумілі через специфіку культурного та соціального середовища, вони все-одно сприймають і охоче таке показують. Я вважаю, що таке мистецтво і надалі не матиме попиту в Україні. Наш глядач таким не цікавиться.

Часто люди нам кажуть, що не потрібно показувати цей негатив, бо його і так видно навколо, достатньо вийти на вулицю чи навіть подивитися у вікно, навіщо це малювати і вішати на стіни? Але я вважаю, що ми і так маємо багато мистецтва, яке виконує декоративну функцію, милує око, якісь гарні натюрморти чи пейзажі, а потрібне таке мистецтво, яке змусить людину думати”.

У своїх роботах Коляда, як типовий представник постмодернізму, поєднує сюжети та елементи поп-культури із класичними образами із творів Шевченка, Гоголя, Булгакова та Біблії. Він використовує образи сучасних українських політиків, народних антигероїв, (наприклад, таких як Вадим Тітушко), логотипи популярних брендів та елементи кічового, “шароварного” мистецтва. Такі “непоєднувані” елементи навпаки допомагають художнику дуже чітко і зрозуміло передати певне повідомлення. Приміром, серія картин, де зображена героїня однойменної поеми Шевченка Катерина у різних містах світу (Лондоні, Москві, Вашингтоні, Нью-Йорку), відображає проблему вимушеної еміграції українських жінок, які роз’їхалися по різних країнах, щоб прогодувати свої сім’ї. Сергій каже, що Шевченкова Катерина – дуже впізнаваний образ, тому її зображення на фоні інших відомих місць та міст, дозволяє легко відчитати ідею: неприкаяність української жінки за кордоном.

Мистецький опір жлобсту

Сергій Коляда є одним із засновників Союзу Вільних Художників “Воля або смерть” під керівництвом Антіна Мухарського. Цей Союз започаткував мистецько-культурологічний проект “Жлоб. Жлобство. Жлобізм” та об’єднав навколо себе художників, які працюють у напрямку жлоб-арту. Це – типово український напрямок сучасного образотворчого мистецтва, у центрі якого образ антигероя. Зазвичай цей герой – представник найнижчих прошарків українського суспільства, який своє почуття меншовартості ховає за викличною та часто хамською поведінкою, у нього відсутні моральні цінності та естетичні смаки. Свою теперішню чи колишню бідність “жлоби” прикривають дешевим кітчем, брендами чи просто “пантами”. Жлоб-арт зображає не лише цих окремих представників суспільства, а й соціальні проблеми, які є їхньою реальністю та щоденним життям. У Сергія Коляди жлоби – це зазвичай молоді хлопці – мешканці Троєщини та інших соціально неблагополучних районів, які носять спортивні костюми, жують “сємєчкі” зі своїми “тьолочкамі”, мають тюремне минуле та мріють про Памелу Андерсон. А головним героєм художників жлоб-арту, найяскравішим жлобом серед усіх жлобів став найвідоміший “тітушка” Вадим Тітушко – проплачений спортсмен, який напав на журналістів у Києві. Він є уособленням епохи проплачених мітингів та “спортивного” способу життя, який дозволяє здобувати авторитет у себе на районі завдяки “розборкам” і “віджиманню” чужого майна.

Сергій Коляда вважає, що в українському суспільстві жлобства не стає менше, воно лише видозмінюється:

У людей з’явилися сякі-такі статки, вони їздять у Європу і намагаються зовнішньо показати, що живуть, як у Європі, вдягають модні речі, але їхній жлобізм залишився і проявляється, наприклад, у тому, що жлоби залишають сміття на природі після пікніка, чи на великій швидкості на машині можуть обляпати перехожого з калюжі, хоча спортивних костюмів вони уже не носять”.

Революція Гідності та війна з Росією переключили увагу художників із негативних соціальних явищ на теми війни та патріотизму, тепер вони зображують не антигероїв, а героїв, бо певні позитивні зрушення все ж таки відбулися: “У людей з’явилося почуття патріотизму, вони почали відчувати себе українцями, читати книги про історію України,  разом згуртувалися проти агресора. Я теж маю в голові один сюжет для картини, де буде зображено сучасного героя-воїна та його пращура-козака”, – розповідає Сергій Коляда і йому треба вірити. Ми ж знаємо, що художники дуже тонко відчувають суспільні зміни.

Мар’яна Соха