Виходець із Донецька, співак-далекобійник Вадим Дубовський блискавично став зіркою YouTube. Його сатиричні пісні, у яких він емоційно ділиться своїми враженнями про російсько-українську війну на Донбасі, принесли його каналу понад 5 мільйонів переглядів і майже 20 тисяч підписників. Хітами вмить ставали не лише колючі шлягери про Путіна, але й звичайні мелодійно виконані українські пісні. Про будні водія-далекобійника зі США і те, чому гострий на слівце українець себе не вважає справжнім патріотом – про це Вадим Дубовський, їдучи за кермом своєї вантажівки, розповів Ukrainian Chicago.
“Коли ти бачиш перед собою довгий шлях, і попереду кілька годин дороги – співати нічого не заважає”, – каже Вадим. Торік йому виповнилося 50. Він уже 13 років проживає у США, є громадя-нином Америки і проїздив нею тисячі миль – від Східного до Західного узбережжя. Спершу – із гастролями, а згодом – за кермом великої вантажівки.
У Вадима чиста українська мова, у якій ніщо не видає у ньому емігранта, тим паче – з Донбасу.
Він народився у Донецьку і довгий час жив у Донецькій області. Район, де він зростав, нині сильно страждає він обстрілів. Згодом із батьками перебрався до Ростовської області, за півсотні кілометрів від українського кордону. Звідси й пояснення чистоти його мови: пригадує,
територіально жив у Росії, усі люди там спілкувались винятково українською.
Далі із родиною поселився під Києвом, здобув музичну освіту, за фахом – учитель музики, диригент. Працювати почав іще під час навчання – у Чоловічій хоровій капелі України ім. Л.М.Ревуцького, а згодом перейшов до Національної заслуженої академічної капели України “Думка”. У її складі пропрацював 9 років і з гастролями об’їздив усю Європу – Іспанію, Італію, Францію, Німеччину, Польщу, Бельгію, Нідерланди та ін.
До США вперше потрапив у 2000-му році, коли в Україні грошей не вистачало ні на що, зарплати не виплачували довгі місяці, а жити якось було треба. Якраз тоді американець Роджер Макмеррін набирав співаків для гастролей свого хору Сполученими Штатами. “Тоді я вперше побачив цю країну, її природу, шляхи, простір, все це було надзвичайно, – ділиться спогадами Вадим. – Я закохався в неї”. За півроку він побував у США вдруге, а на третій раз вирішив тимчасово затриматись. Та, сміється, немає нічого більш постійного, аніж тимчасове:
“Коли я приїхав у Чикаго, то побачив, тут у крамницях є все: від сала і цукерок “Рошен” до пива “Оболонь” і всього іншого, чого по всій Америці не знайдеш у мережах супермаркетів. Я зрозумів, що Чикаго – це дійсно куточок України. Тут не треба особливо перевчатися, звикати до піци чи хотдогів і можна чудово варити борщ. Звичайно, не хлібом єдиним.
Я побачив, що тут є церкви, банки, тут тебе розуміють, можна не знаючи мови – жити.
Я ж з дитинства вивчав німецьку, а в консерваторії – італійську. І ніколи в житті – англійської….”
Люди, які мало знають Вадима, часто запитують, чому, будучи водієм-далекобійником, він врешті заспівав. Коли ж з’ясовується, що співав він практично завжди, цікавим видається інший факт. “В Україні у мене ніколи не було авто. Я боявся сідати за кермо після одного випадку в армії. Там я докермувався до того, що з‘їхав у кювет і не міг виїхати звідти. Після того я сказав, що ніколи не буду цим займатися. Я ж жив у Києві, де розвинена система метро і для чого мені взагалі авто… Ніколи не думав, що буду водити навіть звичайну автівку. Але тут у США без цього – ніяк.”
В Америці Вадим не лише навчився кермувати автомобілем і змінив професію та звички, але й помінявся внутрішньо, а точніше – на його світогляд вплинула українська діаспора. “До української громади у мене почуття вдячності. Тут я став іншою особою, мої думки змінилися.
До приїзду сюди я не мав уявлення, що таке національно-визвольна боротьба, що таке УПА, хто такі Січові Стрільці…
Ці сторінки історії були для мене майже невідомі. Я виходець з радянської школи, а там зовсім з іншого боку на все дивилися.”
Що ж до співів за кермом, то це, каже Вадим, нескладно. Й хоча він став менше часу приділяти вокалу і більше – дорогам, йому завжди хотілось записувати власний спів для того, щоб аналізувати свої помилки. Тож за порадою близького друга він поєднав роботу і захоплення – і почав викладати записи на YouTube. Це сподобалось тисячам –
його хіт про Путіна лише за добу набрав десятки тисяч переглядів на Youtube.
А коли рахунок пішов на сотні тисяч, Вадим вирішив конвертувати віртуальні цифри у реальні – зароблені за кількість переглядів гроші він переказує на потреби української армії.
Преса і телевізійники просто шаленіли від новини про співаючого далекобійника, а армія фанів Вадима зростала у соціальних мережах.
“Мені всяке пишуть, що я герой, народний артист і таке інше. Але я не вважаю, що я патріот, – привласнювати собі зайвих почестей Вадим не хоче. – Справжній патріот – це людина, для якої її Батьківщина – понад усе. Патріот кинув би все, вантажі і далекобійництво, і поїхав би воювати.”
“Я, звичайно, і не антипатріот, але до справжнього патріота мені далеко, – каже він і з долею самокритики додає, – Між тим я дуже сильно і емоційно переживаю за все. Першого березня торік відбулось засідання російської Ради Федерації, яка дозволила Путіну використовувати російські Збройні Сили в Україні. А другого березня моєму синові, який живе у Києві, виповнилося 18 років. Він студент і його поки не призивають до війська. Але ніхто не застрахований від Путіна.”
Крім того, Вадиму є за кого хвилюватись на охопленому вогнем Сході. Там у нього чимало родичів. Багато також живуть в Росі. З другими, щоправда, співочий далекобійник давно пересварився. Каже, з ними розмова коротка, тобто – ніяка. А для їх опису довго слів не підбирає: “Вони – ватнікі, пропутінці.”
А ось із “донецькою” ріднею все не так однозначно. Тітки й дядьки, яким уже по 70, каже Вадим, піддалися на порожні обіцянки про примарні високі пенсії і життя “як у Криму”. По іншу сторону опинились однолітки Вадима. “Свідомі, мої ровесники і їх діти – усі були проти цієї “ДНР”. Казали мені: “Вадиме, на цей “референдум” ходили або бабушкі і дєдушкі, або наркомани і алкоголіки, які за 100 гривень можуть піти куди завгодно”. Молоді там не було, а усі мої рідні – повиїжджали”.
До подій на Сході у Вадима ставлення однозначне – там відбувається очевидна несправедливість. “Росія – це імперія, що завжди намагалась загарбати те, що на її околицях, розширитися і пригнобити інші національності.
Засуджувати Росію за цю її імперську властивість неправильно, із нею треба боротися,
– каже він. – Коли вона перестане існувати як імперія, розпадеться, можливо, спокійніше стане і сусідам – від Прибалтики і до Молдови”,- переконаний Вадим Дубовський.
Над матеріалом працювали:
Христина Бондарєва, Наталія Фігель
Фото: Ksju Kami Photography
