Із полотен Олександра Охапкіна святі промовляють у вишиванках. Олександрійський художник творить уже три десятки років, однак справжню любов віднайшов у світі "домашньої ікони".

“На дворі починалися 90-ті. Повний хаос та невідання. Що могло у такий час повернути на істинний шлях? Де він є, цей шлях? Що має робити художник у цей час?” Ці питання ставив собі художник Олександр Охапкін, перебуваючи не лише у творчих, а й у дуже особистих. пошуках. До релігійного живопису митець ішов роками, розмірковуючи, як знайти щось краще, не втративши відчуття любові. Коли йому трапився щасливий випадок. “Це було ще на зорі моєї зустрічі з мистецтвом, я тільки вступив до Дніпропетровського художнього училища. Мене попросили зробити лик Божої Матері на замовлення. Мені, який іще як слід впоратись із фарбами не вмів, це завдання видавалось неможливим. Та от диво. Саме ця робота вийшла якнайкраще. Замовник залишився задоволеним, а я запам’ятав на все життя цей дивовижний випадок”.

ikonu_02

Олександр Охапкін експериментував у багатьох стилях. Водночас замислювався над тим, яким є світ краси для українців. Особливим стало знайомство з так званою “хатньою іконою”. Олександр відкрив, що цей напрямок існував віками, хоча самому довелось іти до нього фактично навпомацки: “Тим, ким я є, мене зробила керівник відділу Карпат у Національному музеї Пирогово під Києвом пані Романа Кобальчинська. Саме вона, моя друга мати, брала мене за руку та змушувала торкатися до всього, що зроблено руками майстрів нашого народу: ткацьких виробів, кераміки, рушників. Може це “навпомацки” і стало основою того, що я сприймав ікону як своє особисте звертання до Бога, через свою особисту мову зображення. Мені хочеться завжди зробити так, щоб робота “світилася” світлом посмішок наших людей, свитлом, що виблискує у окрасі речей нашого побуту, мерехтить у вишиванках. Тому то й хочу, щоб серед нас оселився Бог, Божа Мати, всі святі…”

ikonu_03

На іконах Олександра Охапкіна багато квітів: мальви, ромашки, волошки. Художник зауважує: українці віддавна любили прикрашата свій побут. Звертались до краси і промовляючи до Бога. Нерідко наші бабусі просили причепурити сільських іконописців свої творіння квітами. “Подивіться на “традиційну” ікону, – розмірковує митець, – вона велична, іноді сувора. А наша українська? У нашої ікони є душа, вона несе ніжність та любов до Бога”. Олександр переконує – прагне малювати так, щоб його картини спонукали любити, а не боятись Бога. Зразком для нього служать роботи українськийх майстрів-іконописців Рутковича, Боровиковського та Кондзилевича.

ikonu_04За три десятки років творчості Олександр створив близько тисячі робіт, із них картин-ікон – близько чотирьох сотень. Втім, як зізнається, така арифметика йому неприємна, бо схожна на спортивні досягнення. Чимало картин зараз перебувають у приватних колекціях. Інтерес до робіт художника є й за кордоном. Однак через труднощі із правом вивозу полотен за працювати з іноземними замовниками складніше. Зараз роботи худодника можна побачити у музеї Шевченка у Каневі. Незабаром планується ще й експозиція у монетному дворі у Києві.

ikonu_01Що стосується канону, до нього Олександр звертається, коли отримує побажання від замовника. Створюючи свої картини-ікони, керується власними відчуттями:

“Малюю з любов’ю – наближаюсь до Бога сам та намагаюсь допомагати відчути Його глядачу через навколишню красу природи, що створена Богом. Це єдине правило яким я послуговуюсь”,

- розповідає художник.


Контакт з художником:
Email: okhapkinicons@mail.ru
Автор статті Христина Бондарєва