Печиво для добра

З любов’ю і вірою у перемогу киянка Тетяна Калашнюк, PR-менеджер фармацевтичної компанії, у вільний від роботи час пече "вишиване" печиво. За кошти, виручені з продажу патріотичних солодощів, вона допомагає армії. "Пояснити, як це страшно, коли рідна тобі людина — на війні, між кулями та під "Градами", неможливо", — каже Тетяна. Її волонтерство почалося з допомоги рідному братові. З квітня він, боєць внутрішніх військ, воює на передовій. З часом Тетяна приєдналася до подруги-волонтера, яка відвідує поранених військових у госпіталі. Разом ходили до хлопців, пекли для них кекси та пироги. Тоді й виникла ідея розмальовувати печиво на продаж. Секретами вишивання на печиві Тетяна Калашнюк поділилася з Ukrainian Chicago.

Кожне Ваше печивко — повноцінний витвір мистецтва. Звідки такий творчий підхід та ще й така патріотична ідея розмальовувати смаколики вишивкою?

Переглядала море сайтів із розписом печива в інтернеті — знайшла купу ідей для малюнку. Але мені хотілося зробити щось таке, що неодмінно нагадувало би, що ми — українці. І в голові стрельнуло: “Вишивай! Вишивай печиво!” Почала освоювати розпис у вигляді вишивки. Це неймовірно приємний процес: нагадує вишивання по канві і так само розслабляє та заспокоює.
Якось за тиждень до Миколая до мене звернулася жінка, що опікує діток-біженців. Вона попросила напекти для них миколайчиків. Я погодилася, хоча навіть не уявляла, як ті миколайчики робляться. У неділю біля церкви випадково зустріла майстриню, яка продавала розписне печиво й різнокольорову кондитерську глазур. Придбала її, а заодно розпитала, як нею малювати по печиву, та почала освоювати виготовлення миколайчиків. Потрібно було цілу сотню напекти. Працювала тиждень — вийшли трохи кумедні, але діткам сподобалися й засмакували.

“Печиво для добра” — що саме Ви вкладаєте у ці слова?

Я обожнюю пекти. Втім ніколи нічого не готую за рецептом. Зазвичай, вивчаю різноманітні варіанти приготування, знаходжу той, що мені найбільше до вподоби, і додаю до рецепту ще чогось свого. Обов’язковою і незамінною складовою є любов. Часто буває, що чогось напечу і несу своїм друзям чи колегам, пригощаю. Кожного разу хвилююся, чи сподобається. Бо ж так хочеться, щоб від моєї випічки у людей ставало добре не лише у шлунку, а й на душі. А якщо ця випічка ще й може спрацювати на добру справу, тоді від неї подвійна користь. Саме цього я прагнула, коли починала пекти печиво на продаж для доброї справи — допомогти воїнам.

А під час Євромайдану я допомагала ліками та речами. То був непростий період у житті нашої родини. Мій брат служить у внутрішніх військах. Коли наприкінці листопада збиралося перше віче, їх повезли з Вінниці до Києва. Вони лишились у столиці на весь період Майдану. Ми з татом були по один бік барикад, а брат – по інший. Це було страшно. Ми з ним часто передзвонювалися, я намагалася йому пояснити, що робиться на Майдані й чому. Він запитував мене: “А навіщо ви нас палите, кидаєте камінням?”. Але попри те думав, аналізував, читав новини, які я рекомендувала. В найжахливіший період Майдану, коли розстрілювали Небесну Сотню, Господь повернув його додому, у сім’ю. Як йому вдалося відпроситися, я й досі не знаю.
Це був кінець лютого. А в квітні почалася війна. І брат поїхав на передову… Якось він подзвонив і попросив переслати йому трохи грошей, бо їм урізали зарплату (до $80), а він усі гроші потратив на розгрузку й взуття. Тоді зрозуміла, що маю спрямувати усі свої фінансові зусилля на допомогу братові. А щоби мати змогу допомагати й іншим військовим, почала пекти.

Чи відчуваєте Ви результат своїх зусиль? Що то недаремно, хай навіть у масштабах країни комусь може здатися дрібницею?

Якщо говорити в плані фінансів, то результат хоч і невеличкий, але є. Частину коштів я передала удові одного із захисників, інша частина — для військових. Думаю, для початку це вже добре. Надіюся, що з Божою допомогою вийде розкрутитися ширше. Наразі і військові, і друзі, і перші клієнти з радістю їдять мою випічку, тож я вірю, що все вийде. І це головне. Навіть якщо не вдасться зібрати багато коштів, то хоча б зможу потішити наших захисників. А це теж важливо.

В житті ми часто боїмося робити важливі речі, бо думаємо, що не впораємося. Це не так. Головне почати, і Бог пошле тобі людей, які допоможуть. Зараз багатьом скрутно, і кожна копійка дорога, але люди не втомлюються допомагати. Якщо не мають змогу фінансово долучатися, то знаходять інший спосіб. Це наче снігова куля – добро притягує добро.

Facebook/cookies.kidness

Фото: Марко Лаврух