Рідні Наталії Яресько згадують, як скромна, але працьовита дівчина подолала шлях від економічного відділу Держдепартаменту США до Міністерства фінансів України. А сама Наталія розповіла Ukrainian Chicago, як їй вдається управляти фінансами країни з боргами у мільярди доларів.
Наталія Яресько – одна з небагатьох представників діаспори, які після розпаду СРСР наважились перебратись в Україну. Її родина примусово покинула країну у розпал Другої світової війни. Батько, родом із Полтавщини, народився голодного 1932-го року. Втікаючи від воєнних лихоліть, його родина опинилася на підконтрольній союзникам території Німеччини. Родина матері походить з Івано-Франківщини. Вагітну бабусю вивезли на примусові роботи, тож мати Наталії, Марія, народилась вже у Німеччині.
Зі своїм чоловіком Марія Яресько познайомилась вже у США, коли їй було 16. У 17 вона вийшла заміж. А у 50 пані Марія вперше в житті побачила Україну.
Поїзд їхав із Будапешта до Львова. Усю ніч Марія простояла у вагоні, визираючи у вікно, щоб вперше побачити, як над її рідною Україною сходить сонце.
Батькам Марії вдалось прищепити любов до тієї далекої землі від Донбасу до Карпат. Із любов’ю до неї Марія намагалась виховувати і своїх дітей.
‘‘Я вірю, що коли малу дитину вчити любити Україну і свою Церкву, вона вийде на добре життя. Я ніколи не думала, що моя дитина підніметься на таку позицію, але вона працьовита, має любов і хоче витягнути Україну з цієї кризи’’, – розповідає мама Марія.
У дитинстві маленька Наталя була скромною, але активною дівчиною. Брала участь в Українській православній лізі Америки, вивчала українознавство, горнулась до церкви. Коли їй виповнився 21 рік, організовувала перші мітинги українців в Америці після вибуху у Чорнобилі, згадує хресна мама Лідія Трухла:
‘‘Вона подзвонила мені і питала, що робити. А потім вийшла на головну вулицю Чикаго і стала роздавати листівки, щоб американці виходили на демонстрацію. Наталка з дитинства знала, чого хотіла, була відважна. Коли бралась за щось – доводила до кінця. І не на свою славу, а щоб завершити діло’’.
Вищу освіту почала здобувати в університеті DePaul у Чикаго. Там вивчала бухгалтерську справу. Цей університет поєднує високий академічний рівень і християнські цінності, каже Наталія Яресько. Про нього говорить лаконічно: ‘‘У цьому університеті було все’’. Пригадує, студенти вели справжню боротьбу, щоб якомога ефективніше використати свій час. Займалась перекладом документів. Згодом Яресько пішла на роботу у економічний відділ Держдепартаменту США. А коли розпався Радянський Союз і в Україні відкрилось американське посольство, завдяки знанням української і відповідній кваліфікації отримала запрошення перейти у економічний відділ посольства. До цього вона побувала в Киргизстані, Казахстані та інших країнах, але Україна довгий час залишалась для неї незвіданою.
Зрештою, 1992-го Яресько переїхала і, як сама вважає, отримала можливість об’єднати американську свободу і підприємництво із українською культурою, у якій виросла.
Трирічний термін роботи у посольстві минув швидко. Яресько залишилась в Україні – вона любила тут житии. Стала регіональним менеджером у Western NIS Enterprise Fund, інвестуючи в малий та середній бізнес. У 1995 році, в час економічної кризи, охочих приносити інвестиції в Україну було небагато. Після Помаранчевої революції, коли Україна вперше за довгий час постала на світовій арені, їй з колегами вдалось заснувати компанію Horizon Capital.
Пропозиція очолити українське міністерство стала несподіванкою як для родини, так і для Наталії. Перш ніж погодитись, вона провела кілька раундів переговорів. Успішна бізнесвумен і мати мала залишити усі справи і спрямувати зусилля на порятунок потопаючого корабля ‘‘Україна’’. Так вона й зробила. Інакше просто не могла, бо не пробачила б собі. ‘‘Вона ходила на Майдан, носила їжу, одяг, водила туди дітей, – розповідає мама Наталії Марія. – Казала, що 23 роки працює в Україні і можливо саме тепер її місце там, де може допомогти. Я пишаюсь її любов’ю до рідного краю. Для неї і моїх дітей завжди на першому місці були Церква і Україна. І я пишаюсь, що так їх виховала’’.
Брат Наталії Яресько, Іван, є активним діячем в українській громаді Чикаго. Він є головою парафіальної ради Української Православної Катедри Св. Андрія Первозванного (КП) у містечку Блумінгдейл, неподалік Чикаго. Іван згадує як у шкільні роки разом з сестрою Наталею неодноразово доводилось сперечатися з учителями, що Україна – це окрема держава, а не Радянський Союз. І зараз, разом зі своєю родиною Іван Яресько опікується маленькою частиною України в передмісті Чикаго – парафією, при якій існують українська школа, хор та український осередок.
У свій кабінет Наталія Яресько вирушає о пів на восьму ранку, розповідає її мама, а залишає його о пів на третю ночі. Своїм дітям пізні повернення додому пояснює тим, що зараз кожен має працювати на Україну тими зусиллями, якими може.
‘‘Хтось іде на фронт, обороняє Україну від агресора. Хтось в лікарнях допомагає пораненим. Я бачу свою роль на цій посаді. Я не маю права сказати, що мені тяжко. Якщо ми дивимось на те, що зараз діється в Донецькому аеропорту, на танки, які їдуть у Донецьк, на хлопців, які є братами, батьками, чоловіками з родинами, які чекають на їхнє повернення… Україна стоїть перед найбільшими викликами свого існування – є загроза суверенітету, територіальній цілісності, економічній ситуації, іде інформаційна війна. Кожен для країни має робити те, що він може!’’ – запевняє міністр.
Яресько вважає, що поділитись своїми знаннями і вміннями зараз – це історична відповідальність. Бо якщо зараз не віддамо ту частину нашого життя, яку можемо віддати, то не маємо права критикувати інших:
‘‘Я не маю права казати, що працюю допізна, втомлена, а очевидно так і є, і я хотіла б більше бачити своїх дітей, а своїх друзів взагалі не бачу. Але всі потреби для України’’.
В уряді Наталія Яресько несе відповідальність за фіскальну політику і бюджет, вона також опосередковано відповідальна за податки, митницю і держскарбницю. Крім того, вона відповідає за міжнароні борги і працює з міжнародними банками – Всесвітнім Банком, МВФ. ‘‘На відміну від Сполучених Штатів, уряд в Україні є колегіальним органом з колективною відповідальностю. У мене її багато ще й тому, що кожен законопроект, який проходить, має бути підписано міністром фінансів та міністром економіки. І я не знаю, чи що-небудь у світі може підготувати до такої відповідальності’’, – розповідає Наталія Яресько.
Зростаючи у Сполучених Штатах та багато років працюючи у інвестиційному бізнесі, Яресько має розуміння того, як інвестори бачать країну і залучення капіталу до неї. Щодо фінансових інвестицій в українську економіку, Яресько каже – тут як завжди треба бути реальним і шукати конкурентоспроможних можливостей серед потенційних партнерів. Чи варто діаспорі зараз вкладати кошти в Україну? Яресько відповідає:
‘‘Якщо ми говоримо про діаспору, то маємо на увазі нових американсько-канадським посередників. Є чимало дуже великих підприємств. Упродовж останніх двох років я бачу: якщо в діаспорі хтось має сильну фірму і уяву, як використовувати свій досвід і свої ринкові можливості, в Україні чи в інших країнах, то це працює успішно. Якщо ж просто викидати гроші – цього не раджу робити нікому ні в американську, ні в українську економіку. Потрібно робити інвестиції абсолютно за бізнесовими параметрами. І робити це не з точки зору патріотичності, а з точки зору правильного бізнесу’’.
Ще однією сферою зацікавлень для іноземних інвесторів може стати приватизація великих підприємств, яка є у планах цього року. Зараз уряд готує їх до нових управлінців – проводиться аудит і відбувається підготовка до приватизації. Уся інформація щодо об’єктів, які будуть виставлені на приватизацію, є відкритою в тому числі і для інвесторів з діаспори.
Якщо говорити не лише про фінанси, а про можливості підтримки України, то тут роль діаспори може бути дуже велика. Адже зараз потреби України більші, ніж будь-коли в історії. Необхідні і участь в бізнесі, і робота в державній сфері, і забезпечення воєнних потреб, і медична чи психологічна підтримка військових.
‘‘Україна опинилась в надскладній економічній ситуації. Це не сталось після Революції Гідності. Режим Януковича набрав 40 млрд доларів кредитів. Зараз ми за усе це платимо’’,
– розповідає міністр. Утриматись на плаву вдається передусім завдяки кредитам від міжнародних партнерів – МВФ, ЄС, США.
‘‘Цього року ЄС оголосив додаткових 1,8 млрд євро кредитів, США –2 млрд доларів, Німеччина – 500 млн євро. Також ведемо переговори щодо нової програми з МВФ. Це все нам зараз потрібно. Загалом Україна виплатила 14 млрд доларів кредитів, які набрала попередня влада. Крім того, країна досі страждає від глобальної кризи 2008-2009 років.
Нам потрібно відбудувати наші внутрішні зусилля, страждає внутрішня економіка. Цього року ми маємо стабілізувати фіскальну ситуацію, фінансову і банківську системи. Якщо вдасться стабілізувати фінансову систему, то внутрішній інвестор України – фізичні та юридичні особи – будуть знову вкладати і не забирати, будуть вірити банкам. Тільки таким чином ми можемо розпочати цикл нормального зростання економіки. А якщо внутрішні інвестори довірятимуть, то й іноземні прийдуть’’, – запевняє Яресько.
За її словами, головним дестабілізуючим фактором є війна. Й навіть не одна, а цілих три: тисячі громадян віддали свої життя у військовому конфлікті, іде війна за економічне зростання і врешті – за повернення довіри до владних інститутів. Багато іноземних інвесторів помилково думають, що бойові дії ідуть у всій Україні. ‘‘Я хочу сказати їм, що це не так, – каже Яресько. – Під вогнем мала частина території України. Можна приїхати в Київ, Дніпропетровськ, Харків, Львів, Одесу чи Житомир. Можна приїхати в багато безпечних частин України і вирішувати свої питання інвестицій’’.
За прогнозами міністра, за умов закінчення війни і настання миру 2015-ий рік буде роком стабілізації, а 2016-ий може стати роком росту економіки:
‘‘Війна на сході коштує нам 5 млн доларів на день. Це найбільша гуманітарна криза для нас з часу Другої світової війни. У нас 850 тисяч зареєстрованих переселенців зі сходу, – наводить вражаючу статистику міністр. – Всі визнають, що війна була розпочата агресором. Але також ця боротьба зводиться до боротьби за європейські цінності. Мова йде про заперечення права іншої країни вибрати західні цінності, що для американців є само собою зрозумілим. Я виросла у США, у суспільстві, заснованому на праві. Українці хочуть жити і мають право боротися і вибрати правову державу. Кожен американець повинен розуміти значення цієї боротьби. Адже українці жертвують своєю територією, фінансовою стабільністю і життям за ці цінності’’.
Над матеріалом працювали:
Юліян Гайда
Наталія Фігель
Христина Бондарєва
February 16, 2015
Прикольна чувіха!