Квіти – головна пристрасть молодої української художниці з Чикаго Марини Данилович, яка вже другий рік поспіль єдина з українців перемагає на конкурсі Польського музею Америки за право презентувати свої живописні картини. Мисткиня лише розпочала творчий шлях і нині впевнено працює над здійсненням своєї мрії – стати визначним художником. Ukrainian Chicago Magazine поспілкувався з дівчиною про її життя та творчість.
Квіти – головна пристрасть молодої української художниці з Чикаго Марини Данилович, яка вже другий рік поспіль єдина з українців перемагає на конкурсі Польського музею Америки за право презентувати свої живописні картини. Мисткиня лише розпочала творчий шлях і нині впевнено працює над здійсненням своєї мрії – стати визначним художником. Ukrainian Chicago Magazine поспілкувався з дівчиною про її життя та творчість.
Після закінчення школи Марина вирішила стати географом і вступила до університету ім. Тараса Шевченка. Далі була робота у великій юридичній компанії і ще одне навчання на фінансиста. Але в певний момент дівчина зрозуміла, що хоче займатися іншим – мистецтвом. І коли переїхала до Чикаго, одразу ж вирішила присвятити себе живопису.
Марині порекомендували звернутися до відомого і досвідченого художника Володимира Монастирецького, так почалися два роки важкого навчання. “Ми навчалися у дуже швидкому темпі, я займалася 4-5 разів на тиждень зранку і до вечора. Зі свого досвіду я знаю, що навчання не буває легким, це завжди праця, це завжди сльози. Можна прийти в студію, малювати цілий день, а під кінець дня дивишся і думаєш: “Боже мій, це зовсім не те, що я хотіла”. Потім береш мастихін, здираєш всю фарбу і залишаєш чисте полотно, і плачеш з думкою: “я нічого не вмію””.
І хоч роки навчання дали результат, Марина отримала добрий багаж знань та умінь, вона залишається незадоволеною своїми роботами. “Ніколи не було такого, щоб я була задоволена тим, що зробила, завжди бачу вади. Є ще над чим працювати. Я відчуваю, що мені є куди рости. Для мене дуже важливо бачити, що я щось роблю краще, ніж робила минулого року”. Як приклад, дівчина наводить участь у конкурсі від Польського музею Америки, в рамках якого відбирали художників з усього Іллінойсу для виставки. Вона стала єдиною українкою, хто потрапив до п’ятнадцяти найкращих два роки поспіль. “Я дивлюся фотографії з минулого року і цього і бачу різницю, бачу, як я виросла”.
Навіть за рік можна побачити, як змінилися мої роботи. Я дорослішаю і дорослішають мої роботи, стають на рівень вище”. Марина дуже радіє, коли заходить розмова про квіти у її роботах. Каже, зображує їх, бо просто любить. Водночас запевняє, що за цими, здавалося б, простими зображеннями криється величезна підготовча робота, перегляд ботанічних атласів та безлічі фотографій.
“Я дуже люблю квіти і вважаю, що кожна квітка, це як маленьке життя, яке починається навесні, даючи новий поштовх змінам. Перед тим, як вибрати квітку, я можу переглянути тисячі зображень цього виду, дізнатися, яких кольорів вона буває, як ідуть пелюстки, і потім відображаю своє бачення цієї квітки”.
Працює мисткиня у техніці олійного живопису, крім квітів, зображує натюрморти та пейзажі. А нині почала працювати над серією робіт про символи країн світу, однак зізнається, що і тут без квітів не обійшлося. “У кожної країни є символ, у Франції – це Ейфелева вежа, в Америці – Статуя Свободи, те саме з квітами. І я планую зробити таку колекцію, яка буде нести символи країн, щоб кожен міг розпізнати їх. Першу картину – Ейфелеву вежу з квітами, майже закінчила.
Наступною буде українська Батьківщина-Мати”.
Марина бере участь у виставках, у неї є поціновувачі, які, зокрема купують картини. І хоч їй приємно, що є бажаючі придбати роботи, але віддає їх важко, адже бачить у кожному творі свою дитину, та й працює мисткиня не заради грошей, а для свого задоволення. Каже, що ніколи не думає про гроші, створюючи полотно.
“Мені здається, що картина завжди має бути в діалозі з глядачем. Вона дихає, коли на неї дивляться люди. Коли вона не є власністю якогось колекціонера, а знаходиться у соціумі.
Тому не можу сказати, що я зорієнтована на продаж творів. Це моє хобі, якась така віддушина в житті”.
У США українка вже три роки, і хоч інколи сумує за Батьківщиною, готова важко працювати заради успіху, так налаштовували ще з дитинства батьки. “Авжеж є сум і за Україною, і за батьками, тому що у мене тут нікого взагалі немає. Напевне, у кожного емігранта буває, коли задаєш собі питання: “що ти тут робиш?”. Але наступного дня прокидаєшся й думаєш: “Все добре – йду далі””.
Щоб підтримати військових з рідної України, одну зі свої робіт Марина Данилович віддала на благодійний аукціон, що проходив у Сполучених Штатах. Художниця дуже тішиться, що гроші за картину, яку продали за 600 доларів, пішли на допомогу пораненому військовому Евгену Ісаєву. “Я навіть не очікувала, що її так швидко куплять, і не за малі гроші. Я була дуже щаслива, що так вийшло, картину продали, і я долучилася до допомогли пораненим українським військовим”.
У розмові Марина не надто впевнено називає себе художницею, вважає, що поки що не досягла потрібного професійного рівня, але попри все мріє і прагне цього у майбутньому. “Я як дитина мрію бути гарним успішним художником. Я малюю, працюю, навчаюся і хочу, щоби мої роботи приносили радість і задоволення людям. Іноді мені здається, що це лише мрія, але я дійсно прагну, щоб через років 10 мені сказали: “О, це Марина Данилович, вона – художник”.
Автор статті Сашко Сівченко
Фото Наталія Фігель
