В жовтні в американському місті Карсон зійшла на небосхил нова зірка світового боксу – українець Віктор Постол виборов найпрестижніший титул чемпіона світу в першій напівсередній ваговій категорії WBC у бою проти аргентинця Лукаса Матіссе. Таким чином, ставши третім нині діючим українським чемпіоном світу з боксу наряду з Володимиром Кличком та Василем Ломаченком.
Боксера, що проживає в селі Велика Димерка Броварського району Київської області експерти та вболівальники вже нарекли народним чемпіоном, за його простоту, доброту та відкритість, а також те, що він важкою працею, без пафосу і високомірності, виборов цю перемогу, яка, до слова, стала неочікуваною для багатьох у середовищі професійного боксу. Про свій спортивний шлях, переможний поєдинок та плани на майбутнє чемпіон світу Володимир Постол розповів Ukrainian Chicago Magazine в інтерв’ю.
Чи вже повністю усвідомили та звиклися з тим, що ви чемпіон світу? Які почуття викликає у вас цей факт?
Спочатку, коли на мене одягнули пояс чемпіона світу, я не до кінця усвідомлював, що відбувається. Але коли минуло кілька днів, я проаналізував всю ситуацію, згадав всі моменти бою, дійсно розумію, що став чемпіоном світу. І я пишаюся цим. Моя мрія здійснилась.
Як оцінюєте суперника та бій в цілому? Повністю задоволені боєм?
Матіссе дуже серйозний суперник. Скажу так – він просто мене недооцінив. Він думав, що бій буде легкий. А я одразу казав –не вийде легкого бою. Перші 4-5 раундів була напружена ситуація, але в нас все було заплановано. Я не розслаблявся. Удари в нього дуже сильні, ніби повільні, але дуже жорсткі. Тому я був постійно сфокусований, ні в якому разі не можна було розслаблятися. І я виконав своє завдання, тож звичайно боєм я задоволений.
Тобто, ви розробляли спеціальну стратегію бою з Матіссе, на що звертали увагу при підготовці?
З самого початку ми знали, що Матіссе в перших 5-6 раундах захоче мене нокаутувати.
У нас із тренерами була така тактика – затягнути бій до другої половини. Як тільки відчуваю небезпеку – одразу зближатися, клінчувати, поки суддя не скаже брейк. Тому що зблизька, самі розумієте, я високого зросту, я мав нав’язати свою тактику, більше рухатись, не мав піддаватися під його. А коли суддя в 5 чи 6 раунді почав казати, не тримай, не в’яжись, бо можу дати попередження, я зрозумів, що Матіссе вже втомився – почав накатувати, і… переміг.
Чи відчутною була підтримка українців до перемоги, і якою вона є тепер? Вас називають народним чемпіоном, то, чи почали впізнавати на вулиці?
У залі було більшість аргентинців, вони засвистували мене. Але я чув і українців. Завдяки Степану Черновецькому (власнику компанії Elite Boxing Promotion – ред.), повболівати за мене змогла приїхати моя група підтримки. Крім того, бачив багато інших Українців. І це було дуже доречно. Підтримка надзвичайно потрібна. Також дуже приємно, що діючий чемпіон Василь Ломаченко прийшов подивитися та підтримати. Після бою він потиснув руку і привітав з перемогою.
А коли я приїхав в Бориспіль, побачив стільки людей, друзів, хліб та сіль, таку зустріч, – тоді відчув, що я дійсно народний чемпіон. Все було дуже класно! А щодо впізнаваності – у Великій Димерці мене всі знають. (скромно віджартовується боксер)
Як розцінюєте важливість своєї перемоги для України?
Я пишаюся, що прославляю свою землю і що в Україні з’явився ще один чемпіон світу.
Як давно в боксі, зокрема в професійному?
Боксом я займаюся вже 19 років. У професіоналах з 2007 року. І до свої мети я йшов цілих сім років. Почав займатися боксом дванадцятирічним хлопцем, це було у мене в селі, у Великій Димерці. Першим моїм тренером був Міхеєв Іван Леонідович. Я прозаймався три роки, став чемпіоном України. А потім вступив у Броварське вище училище фізичної культури, і там займався у заслуженого тренера України Поліщука Олександра Івановича. Він тренував Володимира Кличка, Сергія Дзинзирука, Юрія Нужненка, виховав багато чемпіонів, і нарешті я четвертий у нього.
Де тренуєтесь і хто вас тренує зараз?
Розкажіть про вашу команду?
По цей день я тренуюсь у Броварах у Олександра Поліщука.
А от до самого бою дев’ять тижнів тренувався в Америці у Фреді Роуча (відомий американський боксер та тренер – ред.). Він дуже грамотний тренер, сказав: “я твій стиль боксу міняти не буду, лише треба підкоректувати дещо”. Я постійно слухався його. І саме тому, що я дотримувався дисципліни, виконував усі задачі – переміг. А Фреді після бою назвав мене другим його найулюбленішим підопічним, одним з найкращих його тренерських досягнень.
Розкажіть трішки про сім’ю? Завжди підтримували ваше заняття боксом, зважаючи на достатню небезпечність цього виду спорту?
У мене є брат і мама. Батько пішов із життя сім років тому. Вони мною пишаються. І звичайно ж, моя дружина Ольга. Вона завжди підтримувала. Під час підготовки до цього бою було вирішено летіти в США без неї, але ми щодня зідзвонювалися, вона мене підтримувала та налаштовувала на перемогу, за що я їй дуже вдячний. А прилетіла вже на сам бій.
Які подальші плани в кар’єрі, зокрема з наступним боєм, як скоро він може відбутися та з ким?
Тепер, коли я став чемпіоном світу за версією WBC, мені би хотілося поборотися за інші пояси.
Зовсім скоро ми повідомимо й ім’я нового претендента, і час та місце. Думаю, бій буде вже у березні-квітні. Можливо, навіть у Києві.
Є багато претендентів. Але серед тих, з ким би я хотів побоксувати – це Менні Пак’яо. У нього величезний багаж досвіду, він титулований, й ім’я у нього велике.
Спілкувався Сашко Сівченко
