Віктор Морозов відомий кожному українцю, хоча зовсім не є поп-зіркою. І навіть більше – ніколи не хотів би нею бути. Популярний перекладач, виконавець та композитор, майже чотири десятки років прокладає шлях власного стилю. У інтерв’ю Ukrainian Chicago він розповів про те, як не ішов на компроміси із радянською системою та чому добре почувається людиною світу.

 

1989 року Віктору Морозову, який на той час був частиною театру-кабаре “Не журись!”, та його колегам потрапили в руки ноти українського Гімну. На той момент ніхто з них не знав мелодії славня – знайти її було практично неможливо. Одразу після перших акордів вони зрозуміли: не заспівати недозволений радянською владою Гімн не можуть. “Він настільки нас захопив, це була велична і прекрасна музика. Чи це було геройство, заспівати його відкрито, не знаю. Ця прекрасна музика просто вразила нас як музикантів”, – пригадує Морозов причину, через яку зі сцени Львівської філармонії вперше публічно пролунав суворо заборонений український Гімн.

Того ж року під час першого фестивалю “Червона рута” “Ще не вмерла України” слухав і підспівував цілий стадіон у Чернівцях. На закритті фестивалю на сцену вийшов володар гран-прі, бард і кобзар Василь Жданкін. Він покликав до себе колег по сцені Едуарда Драча та Віктора Морозова і почав співати Гімн України. “На той час, зрозуміло, це все було абсолютно заборонено, купа міліції і все таке, – втім, і для Морозова, і для Драча поведінка Жданкіна була дуже несподіваною. – Василь сам забув точну мелодію, тільки слова правильно співали. Це вперше Гімн прозвучав перед таким морем народу”.

Victor Morozov

Несистемну поведінку Морозова і його близьких друзів заточена на закручуванні гайок радянська система ігнорувати не могла. Не дивно, що творчі бунтівники напросились на проблеми ще задовго до інцидентів із виконанням Гімну. Морозов, приміром, вилетів з університету й так і не отримав диплом англійського філолога. Це, втім, як стало відомо через багато років, не завадило йому стати одним із найкращих українських перекладачів. “На початку 70-их почались арешти дисидентів, інтелігенції. Під час арештів у когось із наших знайшли самвидав, альманах “Скриня”. Ідея видавати його належала покійному Грицьку Чубаю, туди дописували Олег Лишега, Микола Рябчук. Це був зовсім не політичний, а літературний альманах. Але література була нонконформістською на той час, такого ніхто не друкував, – каже Морозов. –

І коли цей альманах знайшли, нас усіх повиганяли з університетів.

Мені лишалось кілька місяців до отримання диплому. Але повернутись назад уже було неможливо”.

morozov_02Віктор Морозов, як він сам каже, вів наче циганський спосіб життя. Навряд чи можливо інакше, якщо останні 40 років проводиш у гастролях. “У мене немає відчуття, що я маю бути в якомусь одному місці, прикипітись до нього і більше нікуди не виїжджати. Я всюди почуваюсь як вдома. Звичайно, найближче місце те, де народився. Але всюди знаходяться друзі, якісь цікаві речі, обставини”,- каже Морозов. Кілька років тому він з дружиною та двома донечками Зіркою і Квіткою оселився у Вашингтоні. У нього іще дві старші доньки. Найстарша – українська виконавиця і композиторка Мар’яна Садовська, живе у Кельні, проте нещодавно відвідувала з виступами Маріуполь, Слов’янськ і Краматорськ і каже, що саме там зараз не вистачає концертів Віктора Морозова та Івана Малковича. Середня донька – Інна, живе у Львові, а сам Віктор Морозов одночасно проживає у трьох країнах: Америці, Канаді та Україні. До США довелось перебратись через роботу дружини – Мотрі. Вона працює у міжнародній фінансовій корпорації. Роботодавці вимагали змінити місце праці і дали на вибір два міста: Алмати та Вашингтон. Вибір упав на друге.

У Канаду родина музиканта їздить гостювати до дружининих батьків, які мешкають у Торонто. Там проводять усі свята. З батьками, до слова, пов’язана захоплива історія знайомства майбутнього подружжя, пригадує Морозов:

- Насправді спершу я познайомився з її батьками. Вони приїздили із Торонто до Львова. Тоді з “Не журись!” ми робили програму “Повіяв вітер степовий”. Був страшенний ажіотаж, на виступ було не можливо потрапити і дістати квитки. Мої майбутні тесть і теща зв’язались зі мною і попросились потрапити на цей виступ. Я приніс їм додаткові стільці. Вони подивились, були дуже задоволені. Того ж року, а то був 1989-ий, восени, у нас було перше турне з театром у Північній Америці, в Канаді і США. Після концерту в Торонто до мене підійшли батьки Мотрі та подарували книжку стрілецьких пісень Романа Купчинського і представили дівчину: “Це наша донька, Мотря”. А я кажу: “Та я бачив цю дівчину в третьому ряді”. А то був величезний зал на тисячу осіб. Це її так вразило, вона розплющила очі і мало не впала. Це була перша іскра між нами. І так, нас засватали батьки.

До України Морозов повертається постійно, буває там по кілька разів на рік. А на питання, де живе, віджартовується: у Львові,

адже у документах досі львівська прописка.

Як людина творча, Морозов не любить одноманіття. “Я переміщаюсь в просторі і часі, і це мені близьке. І не люблю дуже довго перебувати в одному місті. Для мене важливо час від часу міняти простір”, – каже музикант. А ось де б він не зміг жити, то це в Росії. Раніше він часто бував там з концертами. Але зараз опинитися серед людей, які підтримують такого президента, йому б не хотілось: “Це, звичайно, дуже гнітить”. Нинішню ситуацію в країні називає дуже трагічним періодом в історії і пояснює: “Можливо, ми безкровно здобули незалежність і не дуже її цінували. Зараз доводиться, як писав Шевченко, окропити вражою злою кров’ю волю. Дуже важливо зберігати віру і оптимізм, що ми обов’язково переможемо. В жодному разі не можна, щоб нас опановувала зневіра. Моя донька Мар’яна каже, що минулого року була зима Януковича, а весна – наша. Тепер зима була Путіна, а весна буде наша”, – розповів Віктор Морозов.

Якби коли-небудь довелося опинитися перед публікою в центрі Донецька, то він неодмінно виконав би свій знаменитий хіт: “Я заспівав би для них Oh, my dear Ukraine. Я думаю, важливо, щоб людей, які відчувають своє українство, це надихнуло. А тим, які наразі в невизначеній ситуації, якось допомогло зрозуміти, що

для нас найважливіше – це наша вільна країна. Dear Ukraine”.

Незабаром Віктор Морозов виступить у Чикаго, в Інституті модерного мистецтва. Там, сподівається, пануватиме невимушена атмосфера. “Я б хотів, щоб це був навіть не концерт, а зустріч друзів, творчий вечір. Щоб люди могли ставити запитання. Співатиму пісні з різних періодів, аби ті, хто мене менше знає, відчули, з чого все починалося, і до чого це привело”.
Думка про виступи в дружній обстановці схиляє Морозова заговорити про літературу: “Колись у Кундери я прочитав, як він ділив людей на танцюристів і не танцюристів. Танцюристи поспішали, щоб усі на них звертали увагу, щоб світили світла, волали “Це я, це я!”. Я мав би бути захопленим, коли виступаю на сцені. Але я якраз не з тої когорти. Люблю менше гамору”, – скромно зізнався Віктор.

morozov_01На завершення ми просимо Віктора Морозова поділитись літературними вподобаннями. Але зробити це йому складно: “Останніми роками українська нова література дуже цікава, є багато цікавих імен. Є родина Андруховичів – Юрій і його донька Софія, є Жадан, Москалець, Малкович. Вони досягнули високого рівня літератури. Будь-які їхні твори можна брати і читати, тому що це є щось справжнє”.


Над матеріалом працювали
Наталія Фігель, Христина Бондарєва

Photos taken by Vadym Guliuk
and retouched by Ksju Kami