‘‘Всемогучий боже і Царю всесвіту, спасителю наш, Ісусе Христе, що всім серцем любиш увесь людський рід і своїм безмежним промислом опікуєшся кожним народом зосібна! Споглянь милосердно і на наш український нарід, і на кожний інший нарід, що з повною надією припадає до Тебе, як до свого найліпшого Отця і премудрого Царя. Ми діти цього народу, покірно послушні Твоїй святій волі, любимо всі народи, що їх Ти відкупив своєю святою кров’ю на хресті, а передусім любимо щирою християнською любов’ю наш український нарід. Тим то з любови до нього, а радше з любови до Тебе, наш Боже, благаємо: Прости йому всі провини, поправ всі його злі нахили, а скріпи добрі нахили; змилосердися над ним у всіх його потребах. Борони його перед усякою кривдою й несправедливістю ворогів...’’
Російська агресія на Сході, щоденні людські втрати штовхають доволі миролюбних українців бажати окупанту смерті. Чи не шкодять ці думки самим українцям? Що робити – молитись чи ненавидіти ворога? Про це Ukrainian Chicago поспілкувався із отцем Мироном Панчуком, кандидатом у доктори з глибинної психології в Pacifica Graduate Institute, священиком у церкві Св. Йосифа Обручника в Чикаго.
”Путін, щоб ти вмер”. Таких подібних повідомлень у соцмережах сотні. Цей рядок виявляє ставлення переважної більшості українців до ворога. Треба розуміти, це – реакція на всі події, які відбулися за останній рік, каже отець Мирон Панчук. Людям заподіяли величезну кривду – і це зрозуміла людська емоція. Більше того, вона виправдана.
‘‘Уявімо, що хтось прийшов і забив наших рідних. Як ми маємо реагувати? Любити їх – нелогічно’’.
Християнство ж каже про інше. У Новому Завіті, у вченні Ісуса Христа, є слова про любов до своїх ворогів. Справді, любити ворогів значно складніше, аніж своїх близьких. За словами отця Мирона, цей заклик є намаганням спрямувати жити морально: ‘‘Якби всі того трималися, то у світі було б більш спокійно і мирно’’.
Та все ж у ситуації, яка склалася в Україні, злоба до ворога є зрозумілою і… шкідливою для людей.
‘‘Ненависть нищить нас самих’’,
– стверджує священик. – ‘‘Я можу сказати: нехай гинуть усі вороги. Але від ненависті буду страждати передусім я’’. Наукові і медичні досліди вказують, що ненависть негативно впливає на людський організм, на людське тіло. Звідси – скарги на тиск, серцеві недуги, пухлини. ‘‘Коли в мені збирається негатив, я страждаю від цього’’, – говорить отець Мирон.
Водночас бажати іншій людині смерті – це гріх. Для подолання ненависті духівник радить читати молитву Митрополита Андрея Шептицького ‘‘За Україну і український нарід’’.
Але, застерігає отець, молитва не повинна стати пустим повторенням слів без глибокої настанови.
Новини з фронту жахають і отця Мирона. Каже, переживає ці моменти дуже сильно. Але смерті ворогові у соцмережах він не бажає. Його реакція – плач і молитва. ‘‘Коли правлю Святу Літургію, якби було таке натхнення, помолився б і за Путіна. Так було минулого року, за революції, я молився за Януковича і Азарова. Поза церквою можна різне думати. Але я намагався віддати справу в руки Божі’’.
Сучасні люди мають проблеми з маніями – це стан, коли безупину в голові кружляють нав’язливі думки. Таким чином, каже священик, люди намагаються контролювати ситуацію. Зрештою вони розуміють, що нічого із проблемами вдіяти не можуть – і намагаються думки випустити. У тому числі через негативні емоції. Їх священик рекомендує транслювати в позитивну дію – допомагати батькам, сусідам, стати в оборону народу.
‘‘Ми, священики, сьогодні постійно чуємо про ненависть. Наше завдання дати людям праведний шлях. Любити ворогів своїх – це не моя думка, це думка і повчання Ісуса Христа’’,
– зазначає отець.
Багато людей намагаються знайти пояснення, чому усе це відбувається із Україною. Чи навіть – чому Бог дозволяє країні нести такі втрати? Отець Панчук каже, подібні думки – це інфантилізм: ‘‘Таке питання може ставити дитина трьох чи семи років. Наприклад, чому Бог дав мені таких батьків? Коли людина стає дорослою, вона розуміє, що у неї є вільна воля. Бог не насилає Путіна.
Ось є ціле російське суспільство, яке не навчилось бути демократичним. Люди знають, що є один лідер, яких буде їх годувати і одягати’’.
‘‘Але Бог не зіслав Путіна, люди самі побудували таку систему’’.
Зрештою, багато думають, що у російського президента вселився диявол. На це доказів немає, каже отець Панчук. Натомість опис ‘‘ходяча персоніфікація зла’’ – цілком доречний. ‘‘Справа України – це лише вершина його кар’єри. Але що було до того: він причетний до терактів у Москві і Чечні, убивств Литвиненка, Політковської. Його дії показують, він – персоніфікація зла’’. На безчинства Путіна логічною мала б бути реакція російського духовенства, вважає священик. Та церковне питання як ніщо інше показує відмінність між Україною та Росією. За його словами, в Україні немає однієї домінуючої, підкупленої церкви. ‘‘У нас фактично усі церкви, окрім УПЦ МП, яка тримається делікатно і боїться, постійно вказують, що вони духовно відповідають за народ і не будуть цього зла благословляти’’.
Отож, ненавидіти чи молитися? Отець Мирон завжди дотримується одного принципу: віра без діл – мертва. Думки не врятують перед Богом. Каже: за кілька тижнів починається Великий Піст. У Євангеліє Страшного Суду Спаситель запитує: чи відвідував ти людей в темницях і тюрмах, чи дав одяг потребуючим, чи дав голодуючим їсти.
‘Якщо не послужили найменшим братам і сестрам, вважайте, ви нічого не зробили’’.
‘‘Християнство – це не думання. Хрис-тиянське життя – це діло, яке виходить з цього ґрунту. Якщо наші діла не будуть Божими, то стануть переслідувати нас. Основа всього – ми будуємо царство Боже на землі. І це дуже важка праця’’, – зазначає священик.
Над матеріалом працювала Христина Бондарєва.
Фото: Ksju Kami, www.kami-photo.com
