Уже за кілька днів гурт "Океан Ельзи" вдруге за останні півроку завітає до Америки із додатковими концертами та благодійною програмою. Незадовго до виступів "Океанів" Ukrainian Chicago зв’язався із Святославом Вакарчуком та дізнався про його спогади з Майдану, та чому українській владі не варто списувати усі проблеми на війну.
Майдан 19 та 20 лютого. Пам’ятаєте Ваші дії, відчуття у ці дні? Де Ви були у той час?
– Це дуже важкі дні. Тоді я був у Києві і, здається, скрізь. У той момент я часто бував на Майдані. Я дуже болісно відчував все, що відбувається, ті страшні події. В один із цих днів у нас була запланована зйомка проекту “Голос країни”. Але я зрозумів, що не можу зніматись. Зрештою, зйомку ми скасували. 20 числа о 13 годині я разом із багатьма іншими небайдужими людьми, у тому числі з народними депутатами, був у Верховній Раді. Депутатам було легше – я ж туди чудом прорвався та вмовляв усіх присутніх проголосувати звернення про відвід військ. Наступного дня сталось те, що сталось. Були перемовини, а потім Янукович зник. Я вважаю, що 20 лютого був ключовим днем, тому що від нього дуже багато залежало. Все могло би бути інакше, а 20 число все вирішило.
– Ви музикант, до думки якого прислухаються мільйони, поширюють Ваші висловлювання у соцмережах. Що змушує Вас не мовчати в такій ситуації?
– Хіба є різниця між мною і звичайними громадянами України, які висловлюються і не можуть мовчати, яких тисячі, а може й мільйони? В тому числі тих, які, як ви кажете, мене цитують. Просто у більшості їх Twitter чи Facebook читають мало людей, а мій багато. Ось і вся різниця. Я такий самий громадянин України, як і всі, із трохи більшою кількістю людей, які прислухаються до мого голосу. І це велика відповідальність для мене. В іншому я не бачу великої різниці між мною і студентом, працівником, робітником, селянином, інтелігентом і будь-ким. Доля так склалась, що мене чує більше людей. Я усвідомлюю усю відповідальність і відповідно з нею живу.
– Чи всі музиканти мають висловлювати свою думку щодо ситуації в країні? Як ставитесь до тих, у кого нейтральна позиція?
– Це особиста справа кожного. Я не з тих, хто вказує, як хто має правильно робити. Моя позиція така. А інші нехай відповідають самі за себе. Та згадаю слова Данте: у найдальшому колі пекла знаходяться не грішники, а байдужі. Я вітаю однодумців – це мої брати і сестри. Тих, хто має протилежну точку зору – поважаю, хоча позицію їх не поділяю і готовий з ними сперечатися, щоб знайти компроміс. А тих, хто взагалі не має позиції, я просто не розумію.
– Ви серйозно допомагаєте і мирним мешканцям, і військовим. Розкажіть конкретніше про допомогу, що вдалося зробити?
– Справ насправді дуже багато. Приватно я щотижня роблю щось для бійців у госпіталях, закупівля ліків, медичних приладів тощо. Є іще великі проекти, як, наприклад, допомога Запорізькому, Харківському госпіталям, фонду “Таблеточки”. Із концертів туру “Вночі” ми хочемо дати суттєву допомогу на закупівлю обладнання Львівському госпіталю. Разом з тим є і негрошова допомога. Вона полягає у розміщенні і допомозі переселенцям. Хочу сказати, що концерти в Америці, і, зокрема, концерт в Чикаго буде мати благодійну мету. А концерт в Сан-Франциско буде абсолютно благодійним.
– Ви були в АТО. Що Ви там побачили?
– Був там кілька разів, але не під час бойових дій, не стояв під кулями, хоча, якщо потрібно – я це зроблю. Був там в основному, коли були рідкісні дні затишшя. У грудні був у Дебальцевому і побачив там наляканих і втомлених людей, які хочуть миру. Незалежно від їхніх поглядів, вони усі хочуть миру – це їх об’єднує. Я сподіваюся, це об’єднає цілу Україну, сподіваюсь, що мир і бажання миру – переможуть.
– Чи зможуть після цих подій українці Заходу і Сходу співіснувати далі? Чи буде Україна цільною?
– Я не оракул і не людина, яка наділена надлюдськими можливостями, щоб передбачати щось зі стовідсотковою імовірністю. Можу тільки сказати, що фундаментвльних причин для того, аби український народ жив розділено, нема. В нас одне коріння, а те, що ми говоримо різними мовами чи історично жили в різних імперіях, можу сказати, є багато різних народів, які проходили це, і вони прекрасно живуть зараз разом.
– Якби Ви були президентом, Ви б діяли інакше, чи так само, як нинішній глава держави?
– Я дуже не люблю ось цих диванних розмов чи, як кажуть, “фейсбучну сотню”, які сидять, критикують, дають свої поради, насправді не усвідомлюючи, який великий об’єм відповідальності, та не знаючи всієї інформації. Є багато речей, які я би зробив по-іншому. Є багато речей, які б робив так само, як президент. В чому хотілось би його підтримати, то це в його широких і стратегічно правильних дипломатичних міжнародних кроках. Можливо, у внутрішній політиці є речі, які я би робив інакше. Але, знову ж таки, легко критикувати, п’ючи чай, каву чи розмовляючи по телефону. Я готовий допомогти і підказати, якщо потрібно, які помилки робляться. Моя основна порада усій сьогоднішній владі в одному: не списуйте всі проблеми на війну. Є значно більш підступні, глибокі і принципові проблеми, які треба вирішувати. Можливо, раніше ніж буде перемога. Першою чергою – корупція. Друге – відсутність працюючої системи законів, які діють для всіх. Третє – абсолютно зруйнована система безумовної імплементації рішень у владі. Четвертою чергою – правильна, щира, щоденна комунікація з народом. Не обов’язково розказувати все, в тому числі з міркувань безпеки, але ніколи не можна говорити неправду. Люди це дуже тонко відчувають і перестають вірити владі взагалі. Над цими речами потрібно особливо працювати.
Українець – це не той, хто живе у Києві, Львові чи Харкові. А той, хто відчуває себе українцем в душі.
– У Ваших піснях чітко простежується революційна лінія, енергетика надзвичайно сильна, і у них присутня тема війни. Але ці пісні Ви писали ще задовго і до війни, і до революції. Як Ви передбачили усі ці речі?
– Не робіть з мене надлюдину, бо я – звичайна людина. Можливо, просто трохи більше відчуваю. Але не тому, що якийсь надприродний, а тому, що, можливо, я трохи більше знаю історію, більше читаю. Це мої звичайні скромні передбачення. Деколи вони працюють, деколи ні. А всі інші питання треба скерувати до того, до кого, поки ми живемо у цьому світі, прямого доступу не маємо. До нього ми маємо лише ментальний зв’язок або душевний. До Бога.
– Це вже другий Ваш тур у США за короткий час. Що Ви очікуєте від гастролей?
– Рішення приїхати у Сполучені Штати на додаткові чотири концерти через півроку після того, як ми там були, продиктовані виключно бажанням людей. Нам так багато писали особисто, виявилось, є багато людей, які не потрапили до нас на концерт. І ми зрозуміли, що треба це зробити зараз. Оскільки потім ми беремось за запис нового альбому, то у наступні два роки, якщо не буде якихось спеціальних подій, навряд чи у нашому графіку з’явиться поїздка до Америки.
– Що б могли порадити українцям у діаспорі у цій ситуації, як їм діяти, що робити?
– Основне, і, я думаю, українці в діаспорі мають сприйняти це всерйоз, що всім українцям треба перейти від парадигми, у якій нація є чимось географічним, до парадигми, у якій нація є чимось духовним. Я наведу приклад. Євреї всього світу живуть у різних країнах, вони жили так багато років і лише недавно отримали свою власну державу. Але вони завжди знали, що вони євреї. Їх об’єднувала Книга – Старий Завіт або Тора, як вони говорять. Це те, що робило їх всіх подібними по духу. Завжди вони відчували близькість, де б не жили. Нам, українцям, треба теж розуміти: ми об’єднані не тим, на якій землі ми народилися, а цінностями, які ми сповідуємо. Тим, що у нас в душі і тим, про що ми думаємо. Це нас має об’єднувати. Я хочу сказати українцям діаспори, що українець – це не той, хто живе у Києві, Львові чи Харкові. А той, хто відчуває себе українцем в душі і ніколи про це не забуває.
Над матеріалом працювали:
Наталія Фігель, Христина Бондарєва
Фото – Максим Прокопів,
Вікторія Квітка, SUSY Production
З нагоди свого двадцятиліття “Океан Ельзи” дасть
чотири додаткові концерти у США:
25 лютого – San Francisco / The Warfield
27 та 28 лютого – NEW YORK / Hammerstein at Manhattan Centre
1 березня – CHICAGO /Riviera Theatre
